top of page
  • Фото автораgegure

Загін "Дельта" (US. Delta Force)

Переклав, адаптував та покращив @ddd_spetz

Історія створення загону "Дельта"

На початку 60-х років командування американських "Зелених Беретів" уклало договір з англійськими SAS про взаємний обмін людьми для навчання. Відповідно до нього кожна зі сторін мала направляти по одному офіцеру та одному сержанту на стажування протягом року. Першим з американців поїхав до Англії командир 7-ї групи "Зелених беретів" полковник Едвардс, на наступний рік туди вирушив капітан Чарльз Бекквіт. У липні 1962 року він прибув у 22-й полк SAS, де на собі випробував усю складну систему добору і підготовки особового складу, розроблену англійцями.

Чарльз Бекквіт

Перше відкриття, яке він зробив, було таким: право носити берет з емблемою SAS необхідно заробити, проливши чимало поту і крові. Гідно оцінив Бекквіт правило SAS - ніколи не випускати з рук зброю. Збройовий ремінь тут заборонений ще з 1948 року, щоб усунути спокусу вішати автомат на плече.

Солдати з 22-й полку SAS і US Delta

Повернувшись в 1963 році з Англії, Бекквіт почав переконувати своє керівництво в необхідності створення спецпідрозділу, аналогічного SAS. Його ініціативу підтримав начальник інструкторського відділу у Форт-Беннінгу, американець грузинського походження Джордж Шалікашвілі.

Пропозиція Бекквіта отримала двоякий розвиток. По-перше, з-поміж колишніх рейнджерів і "Зелених беретів" було створено невеликий загін (40 осіб), який отримав кодову назву "Блакитне світло". Його єдиною метою стала боротьба з терористами на території США. По-друге, настирливого капітана відправили в червні 1965 року на війну до В'єтнаму. Там йому дозволили сформувати на базі 5-ї групи військ спеціального призначення загін за зразком SAS.

Мета - ведення глибинної розвідки і рейди на території, контрольовані партизанами, перевірка результатів бомбових ударів авіації, пошук трупів загиблих американських льотчиків, звільнення полонених.

Беквіт очолив загін Б-52, що мав кодове позначення "Дельта". Але коли він оголосив свої вимоги до особового складу, то з 30 виділених йому бійців вирішило залишитися тільки семеро. Тоді він надіслав у 90 підрозділів американських військ спеціального призначення своє оголошення: "Потрібні добровольці в загін "Дельта", медаль або труну гарантують, можливо те й інше одночасно". У підсумку йому вдалося набрати 40 осіб, яких він розділив на ланки по чотири людини в кожній. Утім, довго воювати йому не довелося. У травні 1966 року він був поранений у живіт.

Після одужання Беквіт займався навчанням рейнджерів у Форт-Беннінгу. Потім знову вирушив до В'єтнаму. Там він тричі падав у підбитих вертольотах, проте вцілів. 21 листопада 1970 року брав участь у масштабній операції з метою звільнення з табору Сон Тай під Ханоєм 350 полонених американців. Висадившись із п'яти вертольотів, 60 "Зелених беретів" за 27 хвилин знищили понад 60 в'єтнамців, але полонених у таборі не виявилося. У 1973 році Бекквіта направили в Таїланд у так званий Центр аналізу втрат. Там він керував групами спецпризначення, які вирушали звільняти американців, що потрапили в полон до партизанів або перебували в таборах на території ДРВ і Лаосу. У 1974 році Бекквіт стає полковником і очолює інструкторський відділ у Форт-Брегге. Однак минуло ще три роки, перш ніж керівництво Пентагону ухвалило рішення про реалізацію "проекту "Дельта".

Спецназ Дельта

Чарльзу Бекквіту довелося відстоювати в гострій полеміці з вищими армійськими чинами кілька принципових тез. По-перше, доводив він, з терористами мають боротися не призовники, а добровольці-професіонали, які перебувають на службі за контрактом протягом тривалого часу. По-друге, вони мають бути готовими до дій по всьому світу, оскільки стратегічним інтересам США загрожують не стільки внутрішні, скільки зовнішні чинники. Тому, по-третє, вони повинні вміти діяти на території, контрольованій ворожими силами, аналогічно до того, як діють армійські розвідувально-диверсійні підрозділи, закинуті в глибокий тил противника. Власне, підготовка таких професіоналів має здійснюватися за універсальним принципом. Звідси четверта теза: за основу треба брати досвід організації та дії англійської SAS, а не власних рейнджерів чи "Зелених беретів".

2 червня 1977 року в Пентагоні відбулася нарада вищого військового керівництва США щодо проєкту "Дельта", на якій було затверджено організаційно-штатний розклад спецзагону, схвалено табель майна та озброєння, дано назву: "Перший оперативний підрозділ спеціальних сил США", і кодове позначення - "Дельта Форс" (Delta Force). Однак днем народження загону є інша дата - 19 листопада 1977 року. До цього дня вдалося закінчити формування першої групи бійців у кількості 30 осіб.

Виявилося, що підбирати потрібних людей важко, хоча охочих було чимало - 150 добровольців у першому списку кандидатів. Майже всі вони пройшли В'єтнам у складі сил спецпризначення, проте вимоги Бекквіта змогли задовольнити лише 20%. Другий відбірковий курс відбувся в січні 1978 року. Цього разу із 60 претендентів успішно витримали всі випробування лише 5 осіб. Довелося Бекквіту і ще двом офіцерам, які воювали з ним у В'єтнамі, об'їхати в пошуках підходящих хлопців усю Америку. Побували вони і в Європі, в 10-й групі спецпризначення, якою командував прихильник ідей Бекквіта, американський грузин Джордж Шалікашвілі. Спочатку Бекквіт вважав, що на комплектування загону людьми та їхнє початкове навчання піде приблизно півтора року. Реально знадобилося майже три роки.

На початку 1980 року відбулося "бойове хрещення" групи - операція під кодовою назвою "Кігті орла" ("Eagle Claw"). В Ірані до влади прийшли релігійні фанатики, які захопили американське посольство в Тегерані і утримували в заручниках його персонал - загалом понад 50 осіб. Групі було поставлено завдання на звільнення заручників. Через крайню складність завдання і невдалий збіг обставин (аварія вертольота, виявлення загону місцевими жителями) Бекквіт вирішив припинити операцію. Це було провалом, однак, принаймні, вдалося уникнути втрат особового складу. Надалі "Дельті" вдалося реабілітуватися, не раз довівши свої високі бойові якості. На жаль, самому Бекквіту такого шансу не випало - через міжнародний скандал, що виник, його достроково відправили на пенсію.


Добір кандидатів у загін "Дельта" і бойова підготовка

Основу системи добору, оцінки та підготовки особового складу "Дельти" склала програма SAS. Однак за весь час існування загону вона зазнала низки змін. Нині ця система має такий вигляд.

- По-перше, кожен кандидат має відповідати певним формальним вимогам.

- По-друге, йому треба пройти спеціальний попередній відбірковий курс.

- По-третє, необхідно отримати "добре" від психологів і досвідчених командирів-практиків.

- По-четверте, потрібно успішно освоїти 19-тижневий курс основної підготовки.

Формальні вимоги такі: у загін "Дельта" беруть тільки добровольців, які мають громадянство США, не молодші 22 років і не старші за 35, зі стажем служби в американських збройних силах не менше ніж 4 роки та чином сержанта, мають чудове здоров'я та нормальну психіку, набирають не менше ніж 110 балів за тестом загальних здібностей. Офіцери повинні мати чин капітана або майора, освіту в обсязі коледжу (тобто ступінь бакалавра мистецтв або наук) і хоча б один рік успішного командування військовим підрозділом. Крім того, всі добровольці проходять негласну перевірку на "надійність" і на допуск до секретної роботи. Не приймають в американський спецназ осіб, які мали на військовій службі дисциплінарні стягнення. Тим більше закрита дорога туди тим, хто порушував закон. І ще дві важливі вимоги: добровольці повинні мати досвід стрибків із парашутом, а також володіти високою кваліфікацією за двома військовими спеціальностями.

Попередній відбірковий курс складається з тесту із загальнофізичної підготовки та марш-кидка пересіченою місцевістю з орієнтуванням за картою і компасом.

Тест ЗФП у спецпризначенців США "Дельта" містить у собі шість випробувань:

-віджимання на руках в упорі лежачи - сорок разів за одну хвилину;

-присідання - сорок разів за одну хвилину;

-кросовий біг на дві милі (3,2 км) не більше ніж за 16 хвилин;

-повзання на спині 20 метрів ногами вперед, потім 20 метрів головою вперед, укладаючись при цьому в 25 секунд;

біг на 48 футів (14,6 метра) за 24 секунди, але не по прямій, а долаючи розставлені зигзагами дерев'яні ворота і перестрибуючи через канави завширшки в 5 футів (1,52 метра);

-плавання в одязі та армійських черевиках на 100 метрів без урахування часу.

Марш-кидок кандидати здійснюють з рюкзаками вагою від 40 до 50 фунтів (18-22,7 кг) і гвинтівкою в руках. Їхній шлях лежить через пагорби, ліси і річки, а дистанція цього шляху коливається між 18 і 40 милями (29-64 км). По дорозі через кожні 8-12 км знаходяться контрольні точки, куди вони обов'язково повинні виходити і де сидять спостерігачі. Щоб успішно подолати це випробування, необхідно витримати середню швидкість не менше ніж 4 км на годину і добре орієнтуватися на незнайомій місцевості. Те й інше вдається далеко не всім, відсів сягає 50% від загального числа тих, хто виходить на старт.

Величезна кількість психологічних тестів і співбесіди допомагають визначити, чи вдасться кандидату поєднувати в собі протилежні якості. Кандидата засипають шквалом різноманітних запитань, потім уважно вивчають його відповіді та реакції, і визначають властивості його особистості. Треба, щоб він мав залізну витримку і агресивну зухвалість; міг діяти в точній відповідності з наказом і самостійно приймав відповідальні рішення; беззаперечно підкорявся командирам і упевнено вів за собою інших; не був позбавлений співчуття і був здатний убивати без найменших вагань; постійно розширював межі своїх фізичних і психічних можливостей і не вважав себе суперменом. Як показав досвід, більшою мірою настільки складним вимогам задовольняють люди з певним типом характеру - пасивно-агресивним. Але тільки в тому разі, якщо ними керує якась ідея вищого плану - ідея служіння Вітчизні, закону, справедливості, Богу .

Після тестування і співбесіди з кандидатом укладають контракт терміном на три роки. Після закінчення цього терміну контракт можна продовжити, якщо служба була успішною. Утім, в іншому разі з нею доводиться прощатися задовго до закінчення трирічного періоду.

Для успішного розв'язання поставлених завдань бійці "Дельти" мають бути снайперами й підривниками, парашутистами й скелелазами, радистами й шоферами, слідопитами й перекладачами, аквалангістами й лікарями. Вони мають однаково енергійно діяти вдень і вночі, у горах і на морському березі, у міських кварталах і в лісі, вміти проникати в будівлі й літаки, вільно почуватися в цивільному одязі та в уніформі чужої армії чи поліції.

Тож одразу після зарахування новобранців до загону розпочинається їхнє навчання, яке складається з двох частин: початкового курсу, метою якого є вдосконалення індивідуальних бойових навичок, та основного курсу, під час якого відбувається відпрацювання дій у складі підрозділу. Під час нього новобранці вивчають прийоми і методи боротьби з терористами і партизанами, тактику штурмових, аеромобільних і повітряно-десантних операцій. До програми включено також вогневу підготовку, мінно-вибухову справу, рукопашний бій, вивчення сучасних приладів спостереження і зв'язку, швидкісне водіння транспортних засобів (включно з танками, гелікоптерами і легкими літаками), скелелазіння, медичну підготовку.

Як під час проходження цього курсу, так і після нього найпильнішу увагу приділяють вогневій підготовці. На неї відводять п'ять днів на тиждень. Нормативи зі стрільби досить жорсткі. Наприклад, під час стрільби з гвинтівки потрібно вражати "бичаче око" (центр мішені) одним пострілом з відстані в 100 ярдів (91,4 метра) і не більше ніж трьома пострілами з відстані в 600 ярдів (548,6 метрів). Зі снайперської гвинтівки "Ремінгтон" із 12-кратним оптичним прицілом під час виконання постілу по ростовій мішені на дистанції в 1000 ярдів (914,4 метра) допускається максимум один промах.

Снайпери групи "Дельта"

Протягом усієї подальшої служби особовий склад "Дельти" продовжує вдосконалювати свою професійну майстерність. Навчально-бойові заняття включають стрибки з парашутом, операції зі звільнення заручників у будівлях, літаках, вагонах, стрільби в так званому "будинку жахів" (спеціальний тренувальний комплекс, обладнаний оригінальними тренажерами), марш-кидки з орієнтуванням на місцевості, десантування з гелікоптерів, скелелазіння та багато іншого. Регулярно бійці групи вирушають на стажування в антитерористичні підрозділи дружніх до США держав - Німеччини, Великої Британії, Ізраїлю. Нерідко вони беруть участь у змаганнях спецпідрозділів усередині країни та за кордоном.

Усе це дає змогу розширити досвід і підтримувати високу готовність до дій у реальній бойовій обстановці.

Дельта співпрацює з іноземними військовими об'єднаннями, як-от австралійська SAS, британська SAS, канадська JTF-2, французький GIGN, німецький GSG9, ізраїльський SM, часто свої тренування об'єднують із тренуваннями інших американських контр-терористичних загонів, як-от HRT ФБР та DEVGRU, відомим як Navy SEAL Team Six.

Оперативники Дельти приділяють величезну увагу вогневій підготовці і проводять по 8 годин на день на спеціально обладнаних стрільбищах. Солдати Дельти відточують навички стрільби з будь-яких позицій до досконалості.

Ось що сказав колишній оператор Дельти: "Ми дійшли до досконалості. Кожного разу, коли ми стріляли, ми намагалися влучити прямо в чорну мітку, але далі прогрес стрільби почав знижуватися, тоді нам треба було вивчати тонкощі механіки і балістику стрільби. Незабаром ми змогли б вразити і волосинку". Члени підрозділу Дельта спочатку вчаться стріляти на невеликі відстані, доводячи це до досконалості, потім збільшують дистанцію і продовжують працювати в такому ж темпі. Згодом вони вчаться стріляти під час ходьби точно в голову, а досконалість приходить, коли оператори вже під час повноцінного бігу стріляють прямо в голову рухомої мішені.

Структура і функції загону Дельта

Основним місцем дислокації "Дельти" є Форт-Брегг (штат Північна Кароліна). Там розташовані штаб, навчальний центр, житлові приміщення для особового складу, склади, технічний парк. Загальна площа - приблизно 4 гектари. Гордість групи - алея троянд, за якою із турботою доглядають бійці. Для низки спеціальних тренувань можуть використовуватися й інші навчальні центри, наприклад, Форт-Грілі на Алясці (в умовах Крайньої Півночі), Форт-Гулік у Панамі (в умовах джунглів).

Бійці "Дельти", які безпосередньо проводять спецоперації, називаються операторами. Командування намагається приховувати персональний склад загону, а також приналежність того чи іншого військовослужбовця до загону. На службі вони можуть навіть носити цивільний одяг, бороду, довге волосся. На військовій формі не носять знаки, що ідентифікують приналежність бійця до загону "Дельта".

Загін "Дельта" складається з таких частин:

D - штаб;

E - розвідка, зв'язок та адміністративне забезпечення. Зокрема, сюди входять:

- спеціальний медичний загін.

- оперативна розвідка (т.зв. "Смішний взвод").

- авіаційна ескадрилья (12 вертольотів).

- відділ досліджень.

- відділ підготовки.

F - безпосередньо оператори.

Таким чином, особовий склад "Дельти" поділяється на бойовий і допоміжний. Вимоги до допоміжного складу не настільки жорсткі, як до бойового. Головне тут - задовольняти формальні вимоги (особливо в плані допуску до секретних справ і дисциплінованості) і мати високу кваліфікацію за своєю спеціальністю. Бойовий склад - це три роти, у кожній з яких 6 оперативних загонів чисельністю по 16 осіб кожен. Оперативні загони - основні бойові одиниці групи "Дельта". Залежно від розв'язуваного завдання такий загін може ділитися на вісімки, четвірки і пари. Загальна чисельність бойового складу близько 300 осіб.

За офіційними документами, група "Дельта" призначена для таємних бойових операцій за межами США, на території інших країн. До числа вирішуваних нею завдань належать такі:

  • звільнення заручників і американських військовослужбовців, які потрапили в полон;

  • боротьба з терористами і партизанами як у місті, так і за його межами;

  • захоплення або знищення військових і політичних лідерів, ворожих для Сполучених Штатів;

  • захоплення секретних документів, зразків зброї, військової та іншої секретної техніки, що цікавлять американське військове і промислове керівництво.

Неофіційно командувач спеціальними силами США генерал Карл Стінер каже таке: "Етнічні конфлікти, ісламський фундаменталізм, поширення атомної зброї, торгівля наркотиками, державні перевороти, тероризм – наші хлопці з їхніми можливостями якнайкраще підходять для усунення цих та інших загроз. Загалом вони діють там, де ще не війна, але вже й не мир".


Озброєння групи "Дельта"

Бійці "Дельти" мають у своєму розпорядженні найрізноманітніші гвинтівки, автомати, кулемети, гранатомети, пістолети, реактивні снаряди, міни і фугаси американського і зарубіжного виробництва. Серед них є й експериментальні зразки, виготовлені в кількості лише кількох екземплярів.

Основним озброєнням загону є 5,56-мм автоматична гвинтівка M 110, 5,56-мм карабін HK 416, пістолет Glock 17-19. Однак, під час планування і проведення конкретних операцій особовий склад загону практично не обмежений у виборі необхідної зброї та спеціального спорядження, виробленого як у США, так і в інших країнах.

Бойові операції групи "Дельта"

Як складова частина спеціальних сил США, "Дельта" здійснює свої бойові операції по всій земній кулі. Багато з них засекречені. Однак, про деякі повідомляється у відкритих джерелах.

У 1983 році "Дельта" брала участь у вторгненні на Гренаду, острів у Карибському басейні, де при владі перебував антиамериканський режим президента Бішопа. Бійці спецгрупи висадилися там за дві доби до початку десантування головних сил. Вони захопили всі ключові об'єкти, забезпечивши тим самим успішну висадку з повітря і моря. Однак через збій у роботі зв'язку потрапили під обстріл гармат своїх кораблів і втратили кілька людей убитими та пораненими.

У 1989 році "задоволення" познайомитися з її бійцями мав панамський диктатор і власник наркобізнесу Мануель Нор'єга. Саме бійці "Дельти" схопили його в резиденції де він переховувався, готуючи свою втечу з країни.

У 1991 році брали участь в операції "Буря в пустелі", де полювали на іракські ракети "Скад".

У 1993 році в Сомалі в рамках операції "Готський змій" полювали на польового командира Айдіда. Зрештою це призвело до кривавої битви 3 жовтня, відомої як "День рейнджера". "Дельта" втратила п'ятьох операторів, що для такого підрозділу досить багато.

У 2001 році її бійці займалися полюванням на лідерів руху "Талібан" у рамках операції "Непохитна свобода".

У 2003-2004 році брали участь в операції "Свобода Іраку". Вони займалися підготовкою вторгнення шляхом розвідки і саботажу на території Іраку, брали участь у знищенні синів Саддама Хусейна Удая і Кусая в Мосулі, а також зуміли зловити самого Саддама.

Цей список далеко не повний. Навіть якщо згадати невдачі "Дельти", навряд чи хтось засумнівається, що на сьогодні вона є командою професіоналів екстра-класу та ефективною зброєю американської зовнішньої політики.

1 791 перегляд0 коментарів

Останні пости

Дивитися всі

ЯМАМ

bottom of page