top of page
  • Фото автораgegure

Динаміт: історія створення, фізичні та хімічні властивості


Тривалий час основною вибуховою речовиною, відомою людству, залишався порох. Він знайшов широке застосування у військовій справі, перевернувши концепцію бою. Однак у мирному освоєнні гірських районів та видобутку корисних копалин чорний порох підходив не завжди. Розвиток хімії в XVIII-XIX столітті призвів до безлічі відкриттів у найрізноманітніших сферах. Серед них виявилися нові вибухові сполуки і речовини, що набули поширення як у військовій справі, так і в гірничодобувній промисловості.


Динаміт - одна з найвідоміших вибухівок у світі, що набула поширення з моменту винаходу в 1866 році до середини XX століття. Пізніше він поступився місцем безпечнішим сполукам і речовинам, проте залишається найбільш упізнаваним матеріалом.


Що таке динаміт?

Динаміт - це вибухова речовина, що являє собою бризантну суміш на базі нітрогліцерину і твердого абсорбенту. Виконується у твердій формі, а завдяки кінематографу широку популярність здобули циліндричні брикети. Також відомі динамітні шашки, які виглядають по-різному залежно від виробника. Крім абсорбенту динаміт може містити й інші речовини. У цьому питанні хімічний склад матеріалу відрізняється залежно від його застосування. Це стосується і процентного вмісту нітрогліцерину - чим його більше, тим сильніший вибух динаміту. При цьому зростає і нестабільність сполуки, що ускладнює транспортування і застосування динаміту.


Питання про те, хто винайшов динаміт і коли, має однозначну відповідь - шведський учений Альфред Нобель в 1866 році. Його розробка безпосередньо пов'язана з відкриттям нітрогліцерину. Останній в 1846 році винайдений італійським хіміком Асканіо Собреро. Отримана речовина виявилася дуже вибухонебезпечною, проте її виробництвом одразу ж зайнялися в декількох країнах.

Альфред Нобель

Також Альфред Нобель відкрив і безперервний спосіб отримання нітрогліцерину в інжекторі при змішуванні гліцерину та азотної кислоти.


В 1865 році Нобель займався дослідженнями та розробкою співвідношення і хімічного складу майбутньої вибухівки. Також приділялася увага її виробництву і спрощенню процесу. А у 1866 році творець динаміту Нобель представив його громадськості.


Винахід Нобеля одразу був оцінений сучасниками. Нова вибухівка виявилася безпечнішою для використання і транспортування. У 1868 Альфред за свої розробки був нагороджений золотою медаллю Швеції.


Фізичні та хімічні якості

Динаміт - це тверда маса на основі двох головних інгредієнтів, нітрогліцерину і абсорбенту. За хімічним і фізичним складом матеріал відрізняється залежно від класифікації та застосування. Тому відомості про те, з чого складається динаміт, мають ключове значення для його характеристик.


Звичайний динаміт зберігають у добре провітрюваному приміщенні в температурному діапазоні від 10 до 22 градусів. Важливо захищати його від впливу сонячних променів. Ці значення відносяться до стандартних показників, але є суміші з іншими температурами зберігання, що застосовуються в арктичних експедиціях і південних широтах.


Зниження температури за межі допустимого призводить до підвищення чутливості. Такий матеріал може здетонувати за мінімального фізичного впливу. Перевищення температури призводить до виділення нітрогліцерину, що також може призвести до вибуху через його нестабільність.

Шашка динаміту

Класифікація динаміту

Динаміт має дві класифікації - за відсотковим вмістом нітрогліцерину і за хімічним складом. У першому випадку виділяють високо- і низькопроцентні матеріали. Поширення набули брикети з 40-60% вмістом нітрогліцерину.


За складом виділяють змішані і желатин-динаміти. У першу категорію крім нітросуміші входить порошкоподібний поглинач. У високовідсоткових складах ним виступає кизельгур або вуглекислий магній. У низькопроцентних застосовують діетиленглікольдинітрат, алюмінієву пудру, або аміачну селітру.


Для желатин-динамітів застосовуються желатиновані нітроефіри. Їх отримують через додавання до основної речовини 10% колоксиліну. Крім колоксиліну до складу желатин-динамітів додають додаткові суміші. До них відносять натрієву і калієву селітру, горючі добавки на кшталт деревного борошна і стабілізатори на кшталт соди.


Застосування динаміту

Поширення і використання динаміту розвивалося одночасно у двох напрямках - у військовій справі та в гірничодобувній промисловості. Оскільки нітрогліцерин уже був відомий, його безпечна форма швидко знайшла застосування в усьому світі.


За сім років з моменту патентування Нобель збільшив виробництво динамітних брикетів до десятків тисяч тон на рік. Акцент робився на гірничодобувній справі, а у військовому застосуванні динаміт використовували для мінування і підриву укріплень.

Вибух динаміту

У період франко-пруської війни його застосовували під час підриву фортець і мостів. Успіхи німецької армії змусили французів також прийняти на озброєння динаміт. Для їхнього виробництва побудували три заводи.


Проте експерименти і розробки нових видів динаміту не припинялися. На базі хімічних дослідів створено бездимний порох. Але майже одразу динаміт знайшов застосування у злочинній діяльності. Терористичні та екстремістські організації використовували вибухівку у своїх цілях.


Пік застосування динаміту припав на 1910 рік. Його виробництво досягло сотні тисяч тон на рік. Кілька мільйонів тон задіяно під час будівництва Панамського каналу. Однак до 1920 року акцент став зміщуватися на безпечнішу й економічно ефективнішу вибухівку на основі аміачної селітри.


У деяких регіонах виробництво і застосування динаміту тривало до кінця XX століття. Однак поступово він поступався позиціями більш сучасним вибухівкам. На початку XXI століття світова частка динаміту серед усіх вибухових речовин становила лише 2%.

1 124 перегляди0 коментарів

Останні пости

Дивитися всі

ЗАГІН 731

bottom of page