В-12 (Мі-12)

Адаптував, переклав та покращив @ddd_spetz

В-12 (також відомий як Мі-12) — найважчий вантажопідйомний гелікоптер у світі. Примітною особливістю є бічне розташування на крилах зворотного звуження гвинтів, які приводяться в рух чотирма двигунами Д-25ВФ.

ТТХ Мі-12

Довжина: 37 м

Висота: 12,5 м

Маса порожнього: 69100 кг

Нормальна злітна маса: 97000 кг

Максимальна злітна маса: 105000 кг

Пасажиромісткість: 196 осіб

Екіпаж: 6 осіб

Силова установка: 4 × Д-25ВФ

Максимальна швидкість: 260 км/год

Крейсерська швидкість: 240 км/год

Практична дальність: 500 км

Практична стеля: 3500 м

Історія та конструкція

З огляду на досвід створення та експлуатації гелікоптера Як-24, у лютому 1958 року було видано постанову Ради Міністрів СРСР про розроблення проекту нового важкого чотиримоторного гелікоптера. ОКБ Яковлєва запропонувало гелікоптер поздовжньої схеми - Як-60, але роботи щодо даного гелікоптера не вийшли далі за технічну пропозицію.

Проте розроблення нового важкого гелікоптера було доручено ОКБ Міля. А проектування гелікоптера який отримав заводське позначення В-12 розпочалося в 1963 році.

В-12 розроблявся як надважкий транспортний гелікоптер із вантажопідйомністю щонайменше 30 тон, для перевезення компонентів міжконтинентальних балістичних ракет.

Для здешевлення розробки, а також прискорення будівництва та впровадження гелікоптера конструктори вирішили створювати його шляхом подвоєння гвинтомоторних груп (несучий гвинт, силова установка, головний редуктор і система управління) Мі-6, який вже випробували, а також який перебував у серійному виробництві.

Проект повітряного гіганта являв собою чотиридвигуновий апарат за двогвинтовою поперечною схемою. По кінцях кожної ферменної консолі-крила знаходилася гвинтомоторна гондола з двома двигунами Д-25ВФ потужністю по 6500 к.с. кожен. А усередині крила проходить трансмісійний вал, що синхронізує оберти обох гвинтів. Пальне знаходилося в крильових і зовнішніх підвісних паливних баках.

Фюзеляж В-12 був виконаний у вигляді гігантського напівмонокока. Його передню частину займала двоповерхова кабіна екіпажу. У хвостовій частині фюзеляжу був силовий трап із бічними стулками, які під час розкриття утворювали отвір для в'їзду самохідної техніки і завантаження різних вантажів за допомогою потужних електролебідок. Центральну частину фюзеляжу займав гігантський вантажний відсік із розмірами: 28,15×4,4×4,4 м.

Перший політ даний гвинтокрил здійснив 10 липня 1968 року. У лютому 1969 року підняв 31 030 кг корисного навантаження на висоту 2910 м. 6 серпня 1969 року - В-12 підняв вантаж у 44 205 кг на висоту 2255 м, встановивши світовий рекорд вантажопідйомності для гвинтокрилів. Також цікавим фактом є те що даний гвинтокрил поставив в загальній кількості 8 світових рекордів, і 3 з них ще не побиті.

Загалом було побудовано два прототипи (у деяких джерелах згадується третій прототип В-12, який нібито розбився під час випробувань, але ця інформація ніяк не підтверджується).

Пізніше перший В-12 з реєстраційним номером CCCP-21142/H-833 прийняв участь у виставці в Ле Бурже в 1971 році. За створення даного гелікоптера Американське гелікоптерне товариство нагородило ОКБ М. Міля "Призом І. І. Сікорського", що присуджується за видатні досягнення.

Незважаючи на досягнуті результати з вантажопідйомності, програма була визнана неефективною - до цього часу у військових відпала необхідність у вертольоті такої вантажопідйомності, завдяки створенню більш ефективних і більш легких стратегічних ракет на мобільних пускових установках, а всі потреби успішно задовольнялися гелікоптери Мі-6 і Мі-10, тому подальші роботи над В-12 було припинені. Перший дослідний зразок перебуває на зберіганні на території московського вертолітного заводу, а другий дослідний гелікоптер передали до музею ВПС.

Сказати, що робота була зроблена даремно, не можна. Розробка В-12 дозволила як мінімум довести доцільність використання методу подвоєння гвинтомоторних груп для збільшення вантажопідйомності гвинтокрилих літальних апаратів.