top of page
  • Фото автораgegure

Вільгельм Франц Канаріс. Батько німецького "Абверу"

Автор: @ddd_spetz

Вільгельм Канаріс народився в 1887 року в Рурській області, у селі Аплербек поблизу Дортмунда. В Аплербеку, як і в усьому Рурі, була розвинена гірнича справа і важка промисловість. Батько Канаріса був директором великого металургійного заводу. Сім’я Канарісів була заможною, у родини була особиста вілла з тенісними кортами. За деякою інформацією рід Канарісів походить з Греції, і батько Вільгельма навіть спеціально подорожував до Афін, для того, аби спробувати довести, ніби рід німецьких Канарісів веде своє походження від грека Костянтина Канаріса, який в 1822 році командував грецьким флотом, а потім став у себе на батьківщині відомим політичним діячем. Але, на жаль, сім'я Канаріса не мала з ним нічого спільного. Предки німецьких Канарісів були торговцями, служили лісничими, володіли фабриками і шахтами. Про "блакитну кров" говорити не доводилося. Проте на віллі Канарісів красувалася статуя прославленого грека. Може, гості повірять, що Канаріси не прості буржуа. Охоче підтримуючи цю версію, Вільгельм Канаріс, уже будучи шефом Абверу, повісив у себе в будинку портрет грецького національного героя.


Закінчивши гімназію без особливих відзнак у навчанні, юнак вирішив не вступати до університету, а присвятити себе військовій справі. У 1905 році він вступив до кайзерівської військово-морської кадетської школи в Кілі. Після двох років навчання в кадетській школі Канаріса призначили на крейсер "Бремен", який перебував на бойовому чергуванні біля берегів Південної Америки. Через рік Канаріс став лейтенантом.


У 1914 році, коли почалася Перша світова війна, Канаріс служив на крейсері "Дрезден". У Тихому океані британський крейсер "Глазго" потопив "Дрезден". Німецьких моряків узяли в полон та інтернували на маленькому острівці в Тихому океані. Але Канаріс уникнув інтернування. І тут в історії якась плутанина: начебто він опинився в США, де зміг зв'язатися з німецьким військовим аташе і резидентом у Вашингтоні фон Папеном.


До 1916 року Канаріс у США виконує завдання Папена і бере участь в організації кількох вибухів і підпалів. А 1916 року, побоюючись викриття, тікає в Мадрид. Але за іншими даними Канаріс із фальшивим чилійським паспортом на ім'я сеньйора Рід-Рососа на англійському судні повертається в Європу відразу після затоплення "Дрездена". І працює в Мадриді проти союзників увесь 1915 рік, субсидуючи арабські племена в Марокко і Західній Африці та підбурюючи їх до повстань проти Англії та Франції. Нібито він готував диверсії, внаслідок яких було підірвано дев'ять англійських суден. До того ж завербував безліч агентів, зокрема й знамениту Мата Харі. Про нього ходили чутки начебто він опинившись в італійській в'язниці, придушив священика, який прийшов його сповідувати, переодягнувся в його одяг і зник. Сам адмірал любив слухати байки про свої пригоди, але ніколи нічого не заперечував і не підтверджував.


Кінець Першої світової війни кавалер орденів "Залізний хрест" 1-го і 2-го класу капітан-лейтенант Канаріс зустрів командиром підводного човна U-128. Щоправда, у підводній війні він брав участь недовго: війну було програно. 8 листопада 1918 року човен Канаріса став на якір на базі в Кілі, де з повстання військових моряків почалася революція в Німеччині. Кайзерівська імперія впала. Для Канаріса це був страшний удар: він був переконаним монархістом. Канаріс приєднався до "Фрайкору" (корпусу добровольців) Густава Носке, який обіцяв розтерзати німецьку революцію. Після придушення революції Носке став військовим міністром, а Канаріс продовжив службу в урізаних Версальським договором військово-морських силах Веймарської республіки.


Прихід Гітлера до влади в 1933 року капітан 1 рангу Канаріс зустрів на посаді командира лінкора "Сілезія" - одного з небагатьох застарілих суден цього типу, залишених Німеччині за Версальським договором. Коли Гітлер відвідав "Сілезію", командир влаштував йому урочисту зустріч.


1 січня 1935 року Канаріса, якого підвищили до чину контр-адмірала, призначили шефом Fбверу - німецької військової розвідки і контррозвідки. За зовнішністю адмірал мало нагадував "морського вовка", хоча ходив по морях і океанах майже 30 років. Це була людина невеликого зросту (звідси його прізвисько Маленький адмірал), далеко не атлетичної статури. Незважаючи на те що йому було лише 47 років, Канаріс був абсолютно сивим. Його світло-блакитні холодні очі уважно дивилися на співрозмовника з-під густих брів.


Під керівництвом Канаріса опинилася невелика організація, створена в 1921 році на базі розформованої розвідувальної служби кайзерівської Німеччини. Вона майже 10 років існувала напівлегально, бо Німеччині за Версальським договором заборонялося мати Генеральний штаб і вести наступальну розвідку. Дозволявся лише захист від іноземних шпигунів. Звідси й назва нової установи: "абвер" - захист.


За Канаріса Абвер перетворився на найпотужнішу розвідувальну систему, щоправда, не єдину в Рейху. До завдань відомства входило забезпечення державного керівництва інформацією про військові плани ймовірних супротивників, а також про стан їхньої оборони. На Абвер було покладено завдання організації диверсій у ворожих державах. У роки нацизму Абвер створив за кордоном систему резидентур, включених в апарати німецьких посольств. Філії Абверу вели агентурну розвідку в третіх країнах, а військові аташе збирали відомості в країнах перебування, причому, як правило, з легальних джерел. Агентурною роботою вони займалися рідко. На особливому становищі перебувала служба контршпигунства, яка, крім підрозділів у структурі периферійних відділів Абверу при штабах округів, мала у своєму розпорядженні мережу низових резидентур, закамуфльованих під комерційні фірми. Вони виявляли іноземних агентів, які діяли на території Німеччини, здійснювали їхнє перевербування або встановлювали прихований контроль, впроваджували своїх людей у таємну мережу іноземних розвідок.


Канаріс запровадив нові принципи побудови Абверу, що випливали з його розуміння завдань і цілей розвідки. Ці принципи уособлювали бронзові фігурки трьох мавп, що прикрашали кабінет Маленького адмірала, одна мавпа піднесла руку до очей, інша доклала долоню до вуха, третя застережливо піднесла палець до губ. Канаріс вважав ці фігурки символом розвідки, бо розвідка все бачить, все чує, але нічого не говорить. Абвер, вважав Канаріс, повинен мати свої очі, вуха, руки, ноги.

З жовтня 1938 року Центральний апарат Абверу складався з 5 головних відділів:

  • Центральний відділ (Z) - адміністративні питання, центральний архів і картотека агентів Абвера.

  • 1-й відділ (А-I) - шпигунство в іноземних державах.

  • 2-й (А-II) - диверсійно-терористична діяльність на території противника.

  • 3-й (A-III) - військова контррозвідка всередині країни і за кордоном.

  • Відділ "Аусланд" (Ausland) - збір розвідувальної інформації шляхом вивчення іноземної преси, радіопередач і літератури, опрацювання відомостей, що надходили від німецьких військових аташе за кордоном, керівництво їхньою розвідувальною діяльністю.

Під час польської кампанії 1939 року диверсійні групи відділу Абвер-II надали Вермахту чималі послуги - вони оперували вузлами зв'язку і стратегічно важливими об'єктами за кілька годин до початку воєнних дій, а під час боїв займалися дезорганізацією тилів польської армії.


13 жовтня 1939 року в Абвері було створено роту "Бранденбург-800" для особливих доручень під командуванням співробітника відділу II капітана Гіппеля. За три місяці рота перетворилася на батальйон, через деякий час - на полк і, нарешті, в 1942 році стала дивізією. За місцем розквартирування командних центрів її називали "дивізія Бранденбург".


У такий спосіб Канаріс отримав те, чого не мав жоден шеф військової розвідки, - власну дивізію, яка відігравала не тільки військову, а й внутрішньополітичну роль. Маленький адмірал став великою фігурою. У рейху його побоювалися, прагнули задобрити, заручитися його дружбою і підтримкою.

Абвер-III - "очі" абверу. Цей відділ був розгалуженим апаратом, у якому працювало щонайменше тисяча співробітників. До їхніх обов'язків входила контррозвідка. В Абвер-III входило безліч секторів і груп. Відділ вів боротьбу з іноземними розвідувальними службами не тільки у Вермахті (для цієї мети було створено три сектори - сухопутних, військово-морських і військово-повітряних сил), а й на всій території Рейху.


Після нападу Німеччини на Польщу підлеглий Канаріса майор Ернст Блох отримав від свого шефа секретне завдання: "Ви поїдете до Варшави і знайдете ребе Йосефа Іцхака Шнеєрсона, і врятуєте його. Його ні з ким не переплутати: він - вилитий Мойсей". Блох вивіз Шнеєрсона з сім'єю з Польщі через вільну тоді ще Латвію в нейтральну Швецію, де вони сіли на трансатлантичний лайнер і благополучно прибули в Нью-Йорк.


Берлінський історик Вінфрід Маєр вважає, що про операцію з порятунку любавицького ребе, окрім її ініціатора Канаріса, знав Герінг: "У Герінга і Канаріса був спільний інтерес - обидва не хотіли, щоб війна в Польщі переросла у світову війну: вони сподівалися, що Рузвельт заради збереження миру організовує переговори між Німеччиною та Великою Британією. Вони були готові врятувати ребе Шнеєрсона, щоб надати послугу американському уряду".

22 червня 1941 року Німеччина напала на СРСР. Канаріс, переконаний противник більшовизму і Радянського Союзу, перетворив Абвер на механізм підготовки і здійснення плану "Барбаросса". При цьому Маленький адмірал свідомо йшов на порушення норм міжнародного права. Однак було б помилкою вважати, що шеф Абверу схвалював рішення Гітлера почати похід на схід: Канаріс розумів безперспективність війни Німеччини на два фронти, про небезпеку якої застерігав ще Бісмарк. Саме війна на два фронти, вважав Канаріс, стала головною причиною поразки Німеччини в Першій світовій війні.


Канаріс, його заступники генерал-лейтенант Ганс Піккенброк і контр-адмірал Леопольд Бюркнер прагнули забезпечити керівництво об'єктивною інформацією про військову силу СРСР і тим самим застерегти від необдуманих кроків. Але якщо німецька військова розвідка загалом правильно оцінювала якість бойової підготовки Червоної Армії, то щодо чисельності солдат, Абвер багато в чому помилявся. За даними німецької військової розвідки, особовий склад Червоної Армії в січні 1941 року налічував 2 млн осіб. Насправді ж число бійців і командирів Червоної Армії було більш ніж удвічі більшим - 4,2 млн. Така груба помилка свідчила про погану роботу Абверу і його шефа. Сильно заниженими були німецькі розрахунки темпів мобілізації Червоної Армії, далекими від істини - відомості про розміри і якість матеріальної частини радянських танкових військ і військово-повітряних сил. Абвер виявився не в змозі зібрати об'єктивні дані про радянську військову промисловість, про виробничі потужності військових заводів. Канаріс не зумів створити й ефективну агентурну розвідку на території СРСР.


При цьому Маленький адмірал вів подвійну гру: з одного боку, він добував для Вермахту військову інформацію про СРСР, з іншого, діючи через англійців, намагався попередити радянське керівництво про загрозу німецького нападу. Канаріс розраховував, що Сталін вживе контрзаходів, які переконають Гітлера, що елемент несподіванки "Барбаросси" втрачено, і фюрер скасує напад.


Однак 22 червня 1941 року почалася німецька агресія проти СРСР. Розвідувально-диверсійні підрозділи Абверу взяли в ній активну участь. У перший день війни зведена рота 1-го батальйону "Бранденбург" захопила місто Перемишль, форсувала річку Сан і зайняла плацдарм біля Валави. 24 червня нічний повітряний десант "бранденбуржців", висаджений з надмалої висоти в районі населених пунктів Ліда і Первомайський, захопив і утримував протягом двох діб залізничний міст на магістралі Ліда-Молодечно.

25 червня 35 диверсантів "Бранденбург-800", переодягнених у червоноармійську форму, були скинуті на парашутах поблизу станції Богданове (Білорусія). Вони захопили й утримували до підходу німецьких військ два мости на річці Березина.


Після початку бойових дій на Східному фронті Абвер поряд з органами СС, підпорядкованими рейхсфюреру Генріху Гіммлеру, став важливим елементом системи нацистського терору на тимчасово окупованих радянських землях. Спеціальні формування поліції безпеки і СД, з якими співпрацював Абвер, мали "знищувати без жодного розгляду комуністичних функціонерів, активістів, євреїв, ромів, саботажників і агентів, усіх осіб, які в принципі є шкідливими для Вермахту". До таких, що підлягають знищенню, було віднесено політпрацівників Червоної Армії та "осіб, що мають політичне значення". Водночас, у вересні 1941 року, Канаріс намагався опротестувати підписаний начальником Генштабу генерал-фельдмаршалом Вільгельмом Кейтелем "Наказ про комісарів" від 6.6.1941 року. Цей злочинний наказ був частково переглянутий у червні 1942 року: приналежність до політскладу Червоної Армії більше не каралася розстрілом, але євреї, як і раніше, підлягали смертній карі. На перших порах війни Канаріс успішно забезпечував командування Вермахту необхідними розвідданими. Але в 1942-му почалася криза Абверу. Після провалу операцій "Глід" (повстання в Південній Африці), "Тигр" (афгано-індійський конфлікт), "Шаміль" (повстання на Кавказі) становище Канаріса похитнулося. 15 квітня 1943 року з Абверу за зв'язки з антигітлерівською змовою було звільнено Ганса Остера, тоді вже генерал-майора, праву руку Канаріса. До того ж спецслужби СС почали підозрювати Канаріса і його підлеглих у таємних зносинах з Англією через Ватикан.


Влітку і восени 1943 року Вермахт зазнав важких поразок на Східному фронті. Значною мірою вони були наслідком неефективності німецької військової розвідки та успішної роботи радянської контррозвідки.


Начальник контррозвідувального відділу Абверу генерал Франц фон Бентівеньї зазначав: "Виходячи з досвіду війни, ми вважали радянську контррозвідку надзвичайно сильним і небезпечним противником. За даними, які мав у своєму розпорядженні абвер, майже жоден закинутий у тил Червоної Армії німецький агент не уникнув контролю з боку радянських органів, і в основній масі німецьку агентуру заарештували російські чекісти, а якщо вона поверталася назад, то часто її було забезпечено дезінформаційним матеріалом". Абвер не зумів розвідати наміри радянського командування після невдачі німецького наступу на Курській дузі.

Масований удар, завданий 3 серпня 1943 року (операція "Полководець Рум'янцев"), став для командувача групою армій "Південь" генерал-фельдмаршала Еріха фон Манштейна несподіваним і призвів до розгрому всього Білгородсько-Харківського угруповання Вермахту. Відбулося звільнення Червоною Армією Харкова, створення сприятливих умов для радянського наступу на Лівобережну Україну.


У 1943 році Канаріс ледь уникнув притягнення до відповідальності за дезорієнтацію керівництва про стан справ в Італії. Шеф зовнішньополітичної розвідки СД бригаденфюрер СС Вальтер Шелленберг отримав від свого агента відомості, що Канаріс під час своєї поїздки в Італію зустрічався з начальником італійської військової розвідки бригадним генералом Чезаре Аме, від якого дізнався про підготовку змови проти Беніто Муссоліні, але не інформував про це Кейтеля.


У 1943 році Канаріс остаточно втратив віру в перемогу рейху і вирішив активніше сприяти змовникам, які на той час розробили новий план державного перевороту з метою усунення Гітлера й укладення компромісного миру. Влітку 1943 року на таємній зустрічі в Сантандері (Іспанія) з керівниками британської та американської спецслужб Канаріс висунув план перемир'я із західними державами і продовження війни на сході. Хоча сторони й дійшли згоди, але політичне керівництво Великої Британії та США відкинуло цю угоду: вона підривала основи антигітлерівської коаліції.


11 лютого 1944 року надійшов наказ про відсторонення адмірала від посади начальника Абверу. 18 лютого надійшла вказівка Гітлера про створення підвідомчої Гіммлеру "єдиної німецької секретної служби", якій було передано більшу частину структур і співробітників Абверу. У системі армійського командування були збережені тільки підрозділи фронтової розвідки.


30 червня адмірал Канаріс був звільнений у запас. Наступного дня його призначили начальником штабу із питань економіки. Цим номінальним призначенням Гітлер намагався пом'якшити враження, ніби докорінна реорганізація німецьких спецслужб є ознакою важких внутрішніх потрясінь.


20 липня 1944 року Канаріс сидів у себе вдома. Раптово задзвонив телефон: полковник Клаус фон Штауффенберг повідомив, що фюрер мертвий. Бомба, що вибухнула в розташованій під Растенбургом, в ставці "Вовче лігво", відправила Гітлера на той світ. Канаріс реагував у своїй типовій манері. Він перепитав Штауффенберга: "Мертвий? Боже мій, невже росіяни?" (Зрозуміло, Канарісу було прекрасно відомо: бомбу підклав Штауффенберг. Але колишній глава Абверу знав, що його телефон прослуховують. Пізніше на допиті було пред'явлено стенограму цієї телефонної розмови). До того ж Штауффенберг згадав лише про смерть Гітлера, а як було з Гіммлером і Герінгом?

У штаб змовників на берлінській Бендлер-штрассе Канаріс не поїхав навіть тоді, коли вони почали діяти за планом "Валькірія" - планом державного перевороту, у який він був посвячений. Коли Канаріс дізнався, що Гітлер залишився живий, то негайно надіслав йому телеграму, вітаючи з "чудовим позбавленням від загибелі".

Доля Канаріса була вирішена, коли на нього дали свідчення заарештовані учасники змови. Полковник Георг Гансен назвав адмірала "духовним ініціатором антиурядового руху".


Заарештовувати Канаріса приїхав сам Шелленберг. Допитував Маленького адмірала шеф Гестапо группенфюрер СС Генріх Мюллер. Канаріса утримували в катівнях Гестапо, але після нальоту авіації 8-го американського повітряного флоту на Берлін 3 лютого 1945 року, коли будівлю Гестапо на Принц-Альбрехт-штрассе № 8 було розбомблено, Канаріса перевели в концтабір Флоссенбург. Через кілька днів було виявлено щоденники Канаріса, у яких він негативно відгукувався про Гітлера.


8 квітня 1945 року спеціальним судом у Флоссенбурзі адмірал Канаріс був засуджений до смертної кари за зраду фюреру і Рейху. Наступного дня, 9 квітня 1945 року Вільгельма Канаріса було повішено. Рівно через місяць, 9 травня 1945 року злочинний Третій рейх перестав існувати.

875 переглядів0 коментарів

Останні пости

Дивитися всі
bottom of page