.png)
Автор: @ddd_spetz
Україна — морська держава, і Військово-Морські Сили Збройних Сил України є основним інструментом її захисту з морського напрямку. Військово-Морські Сили Збройних Сил України призначені для стримування або відсічі у взаємодії з іншими видами Збройних Сил, іншими військовими формуваннями та правоохоронними органами збройної агресії проти України з моря та на приморських напрямках.
Історія
Історія українського флоту сягає часів Київської Русі. За тих днів княжий флот забезпечував торгову безпеку у Чорному і Азовському морях. Історія свідчить, що східні слов’яни в той далекий час мали досвід мореплавства та суднобудівництва. Підвалини сучасного національного флоту були закладені, ще за часів княжої доби, вже тоді морські сили Київської держави стали могутнім засобом зовнішньої політики князів київських.
Флот княжої доби мав таку бойову організацію: кожний човен був самостійною бойовою одиницею, екіпаж нараховував 40 – 50 чоловік. Човни об’єднувались в загони із яких складався флот. Чисельний склад визначався цілями походу. На чолі флоту стояв князь. Під час морського бою човни нападали на противника, намагаючись розчленувати стрій його кораблів, і били ворога по частинам. Головним тактичним прийомом був абордаж.
Морську славу Київської русі множили і запорізькі казаки. У смертельних боях з турецькими загарбниками вони часто виходили переможцями. Подвиги запорожців знайшли своє відображення в українській народній поезії, піснях, та епосі. Народ славив Дмитра Вишневецького, який першим зумів об’єднати поодинокі козацькі групи і створити на острові Мала Хортиця Запорізьку Січ. Вишневецький мав широкі плани боротьби з турками, та організував перший успішний морський похід козаків. Але у 1563 році потрапив у турецький полон, де був страчений.
Не менш визначною була постать Петра Сагайдачного. Під його проводом козаки на чайках здійснювали блискучі походи через Чорне море проти султанської Туреччини. У 1614 році козаки з моря вдало атакували Трапезунд, напали на Синоп та спалили весь турецький флот. У 1615 році був не менш вдалий морський похід під час якого пала столиця Оттоманської імперії – Стамбул. У 1616 році козаки здійснили наймогутніший напад на Кафу – головний невільницький ринок у Криму, здобули турецьку фортецю та звільнили багато українців з полону.
Продовжував героїчні козацькі морські походи і гетьман Богдан Хмельницький, який очолив потужні сили у боротьбі з польсько-шляхетним поневоленням. Біля 100 морських походів здійснили козаки під проводом найближчого соратника Хмельницького Івана Сірка. Січове товариство любило та поважало його за мудрість та хоробрість. Таким він залишився в пам’яті нащадків.
Після закінчення російсько-турецької війни 1768 – 1774 років, Запорізька Січ втратила для російської імперії значення південного військового форпосту. Крім того вона зі своїм волелюбством була вогнищем безперервної антифеодальної боротьби. Тому за маніфестом Катерини ІІ, у 1775 році Запорізька Січ була зруйнована, а землі роздані російським та українським поміщикам. А козацькі кораблі увійшли до бойового складу російського флоту.
Таким чином український флот, як національне явище закінчив своє існування після падіння Запорізької Січі, але наші співвітчизники показували приклад самовідданої служби, героїзму та жертовності під час імперських війн.
Чергова спроба відродження національного флоту була прийнята у період 1917 – 1920 років. Важливу роль в цьому відіграв український національний рух. Екіпаж міноносця “Завидний” у липні 1917 року першим підняв український прапор, його підтримали екіпажі крейсера “Пам’ять Меркурія” у листопаді та лінкора “Воля” у грудні 1917 року.
Перехід окремих морських сил Чорноморського флоту на бік України примусив органи влади 22 грудня 1917 року заснувати в Києві Генеральне секретарство морських справ (з березня 1918 Морське міністерство), під проводом Д. Антоновича. Центральною Радою було ухвалено тимчасовий закон про флот. Але нажаль політичне керівництво держави того часу не оцінило переваг національного флоту та збройних сил в цілому. Більше того, в Четвертому Універсалі Центральної Ради говорилось про необхідність “…після затвердження мирових договорів розпустити армію зовсім, на місце постійної армії завести народну міліцію…”. Флотські маси за своїм духовним рівнем не були готові до сприйняття такого рішення, тому наслідки носили не еволюційний, а революційний характер і не створювали, а руйнували флотські традиції. Внаслідок цілого ряду причин (політичних, соціальних, економічних) більшість українських моряків виступили на боці більшовиків.
Великі муки винесла Україна, щоб дати життя Військово-Морським Силам, але ще більші випробування чекали її у боротьбі за його існування. За часів гетьманату П. Скоропадського національний флот був фактично переданий німецьким морякам. Екіпажі українських кораблів комплектувались німцями, які поводили себе як завойовники. Більше того, німецьке командування оголосило про скорочення працівників Севастопольського порту на 75 відсотків. Таке положення ображало українських моряків і викликало відповідну реакцію.
Таким чином, можна зробити висновки, що прагнення до створення національного флоту, із-за невдалого запровадження політичних заходів на Чорному морі, не було втілене в життя. Різні політичні та військові сили прагнули їм заволодіти і використовувати в своїх інтересах. Тому не зважаючи на самовідданий опір український флот не витримав випробувань.
Відродження національних Військово-Морських Сил України стало можливим тільки після набуття Україною незалежності.
Передумовою до відродження ВМС України стало звернення Президента України – Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України Л.М. Кравчука до військовослужбовців, які проходили службу на території України. У зверненні вказувалося, що всі угруповання військ, які базуються на українській території, крім військ стратегічних сил, складають Збройні Сили України, а військовослужбовцям належить до 20 січня 1992 року прийняти Військову Присягу на вірність народу України.
Особовий склад Чорноморського флоту свідомо поставився до звернення Президента від 18 січня 1992 року. Військовослужбовці 3-ої школи водолазів ЧФ під керівництвом капітана 3 рангу Клюєва О.В. прийняли Присягу на вірність Українському народові. 26 січня прийняла Присягу бригада охорони водного району Кримської ВМБ (командир – капітан 2 рангу Шалит Ю.В.), а 22 лютого – окремий батальйон морської піхоти ЧФ, яким командував майор Рожманов В.Г.
Підтримавши ініціативу особового складу цих частин, 5 квітня 1992 року Президент України Л.М. Кравчук видав Указ “Про створення Військово-Морських Сил України”.
7 квітня Командувачем Військово-Морських Сил Збройних Сил України був призначений контр-адмірал Кожин Б.Б. У цей же день офіцерський склад штабу Кримської ВМБ прийняв Присягу на вірність українському народові. Вже 10 квітня 1992 року до присяги був приведений особовий склад Центру бойової підготовки корабельної авіації ВМФ у м. Саки, а 17 квітня – особовий склад з’єднання спеціальних операцій Очаківського гарнізону, яким командував капітан 1 рангу Карпенко О.П.
З метою висвітлення цього процесу в засобах масової інформації, у червні 1992 року починає діяти прес-центр ВМС України. А вже 8 червня вийшов в світ перший номер газети “Флот України”.
11 липня 1992 року Присягу на вірність українському народові прийняли військовослужбовці школи молодших спеціалістів зв’язку у місті Миколаєві, а 21 липня до складу ВМС увійшов сторожовий корабель СКР-112 бригади кораблів охорони водного району Кримської ВМБ. Командир корабля, капітан-лейтенант С. Настенко вийшов із бази Донузлав і підняв Державний Прапор України. Під час переходу до Одеси сторожовий корабель СКР-112 супроводжували кораблі Чорноморського флоту та пропонували повернутись в базу. Після відмови екіпажу СКР-112, сторожовик був обстріляний кораблями ЧФ. У відповідь екіпаж вогонь не вів.
З метою усунення в подальшому подібних військово-політичних інцидентів 3 серпня 1992 року поблизу Ялти відбулася зустріч між президентами України та росії. У ході зустрічі була підписана Угода між Україною та росією щодо принципів формування ВМС України та ЧФ російської редерації на базі Чорноморського флоту.
Уже 28 липня 1992 року було піднято Державний Прапор України на першому кораблі, побудованому для ВМС України, “Славутич”. У червні 1993 року приступив до випробувань корвет “Луцьк”, а 14 липня 1993 року до Севастополя на місце постійної дислокації прибув флагман ВМС, сторожовий корабель “Гетьман Сагайдачний”.
В цілому процес створення ВМС України проходив у складних політичних умовах. Незважаючи на гальмування Москвою процесу вирішення питань навколо Севастополя та ЧФ, у січні 1993 року особовий склад Одеського гарнізону, тилу ЧФ, офіцери і мічмани 110-ї поліклініки ЧФ прийняли Присягу на вірність українському народові. Ситуація вимагала негайного прийняття рішень. 17 червня 1993 року на зустрічі президентів України і росії у Москві було підписано Угоду про невідкладні заходи щодо формування Військово-Морських Сил України і Військово-морського флоту РФ на базі Чорноморського флоту.
З метою реалізації цих рішень, 19 липня відбулося засідання Військової Ради ВМС, на якій було розглянуто питання щодо активізації будівництва ВМС та у зв’язку з політичною обстановкою, що склалася в Севастополі та навколо ЧФ. Щоб зняти напруженість, 3 вересня відбулася друга за 1993 рік зустріч президентів України та росії щодо подальшої долі Чорноморського флоту. Відповідно до Угоди ЧФ мав бути виведений зі складу об’єднаних Збройних Сил СНД і підпорядкований президентам України і росії. На формування флотів було відведено перехідний період до 1995 року.
13 жовтня того ж року наказом Міністра оборони України Командувачем ВМС України призначено віце-адмірала Безкоровайного В.Г.
Розбудова Військово-Морських Сил тривала. Так, у липні 1993 року на фрегаті “Гетьман Сагайдачний” був урочисто піднятий Військово-Морський Прапор, в тому ж місяці був сформований перший батальйон морської піхоти ВМС України.
В лютому 1994 року Україна приєдналася до програми “Партнерство заради миру”, маючи намір відігравати в ній активну роль. Співробітництво згідно із програмою розвивалося за такими напрямками: обмін візитами командування ВМС країн-учасників, навчання та заходи з їх підготовки, візити кораблів ВМС іноземних країн до України, симпозіуми, семінари, конференції та навчальні курси.
Але визначальним, щодо створення ВМС України став 1995 рік. Так, з березня до травня 1995 року до складу ВМС увійшли військово-морські частини та з’єднання Ізмаїльського та Очаківського гарнізонів.
9 червня між Україною і росією було підписано Угоду, яка остаточно визначила параметри розподілу Чорноморського флоту.
Одночасно із збільшенням частин та підрозділів флоту продовжувалась бойова підготовка особового складу. З 25 по 28 липня 1995 року відбулися спільні навчання морської піхоти України та США на полігоні “Широкий Лан”. В ході навчань відпрацьовувались завдання під час проведення миротворчих операцій у зоні конфлікту. З 21 по 27 липня 1996 року згідно із програмою НАТО “Партнерство заради миру” відбулися навчання “Кооператив-партнер-96”, в яких прийняв участь малий протичовновий корабель “Луцьк”.
У серпні 1996 року загін кораблів ВМС у складі: сторожового корабля “Гетьман Сагайдачний” та ВДК “Костянтин Ольшанський” з ротою морської піхоти на борту здійснив далекий морський похід до берегів США. Похід тривав до 18 жовтня 1996 року.
24 серпня 1996 року, з нагоди 5-ї річниці незалежності України, командування ВМС України провело в Севастополі перший військовий парад Севастопольського гарнізону. В параді взяли участь: особовий склад частин та кораблів ВМС, частин Сухопутних військ, Національної гвардії України, Прикордонних військ України.
У квітні 1998 року ракетні катери “Каховка” і “Прилуки”, дивізіон рухомих ракетних комплексів вперше виконали спільну ракетну стрільбу крилатими ракетами по морській цілі з морського і берегового напрямків.
У 1999 році вперше в історії ВМС України були виконані бойові вправи – стрільба крилатими ракетами по морській цілі зі стаціонарного берегового ракетного комплексу, торпедна стрільба, постановка мінних загороджень, пошук та знищення мін. Також ВМС України взяли участь у підготовці та проведенні комплексних дослідницьких навчань “Дуель – 99”, під час яких було виконано понад 40 бойових вправ. В Одесі за програмою “Партнерство заради миру” у жовтні 1999 року успішно пройшло комп’ютерне навчання “Кооператив саппорт – 99” за участю фахівців країн НАТО.
У період з 2000 по 2002 рік кораблі та підрозділи ВМС ЗС України брали участь у багатонаціональних навчаннях “Кооператив партнер”, “Козацький степ”, “Сі-Бриз”, в складі корабельного з’єднання у чергових активаціях Чорноморської групи військово-морського співробітництва БЛЕКСІФОР. У березні 2002 року відбулися навчання “Морський щит – 2002”.
У 2003 року остаточно закінчено прийом до складу ВМС ЗС України частин та підрозділів 32 армійського корпусу та створення на їх базі військ берегової оборони.
12 лютого 2006 року Прапор Військово-Морських Сил Збройних Сил України піднято на протичовновому корветі “Тернопіль”.
У 2013-му році, після довготривалого ремонту, успішно пройшовши ходові випробування, до бойового складу Військово-Морських Сил України повноцінно увійшов великий підводний човен “Запоріжжя”.
У подальші роки відбувалась інтеграція флоту до стандартів військово-морських формувань провідних країн світу. Велась активна зовнішньополітична діяльність. Було суттєво розширено формат співробітництва Військово-Морських Сил Збройних Сил України з країнами – членами НАТО. Представники Військово-Морських Сил України стали постійними учасниками міжнародних та миротворчих ініціатив. Зокрема –антитерористичної операції НАТО “Активні зусилля” та інших. А з вересня 2013 року до березня 2014 року фрегат ВМС ЗС України “Гетьман Сагайдачний” виконував бойові завдання у складі багатонаціональних сил в рамках антипіратської операції НАТО “Океанський щит” та ЄС “АТАЛАНТА” в Аденській затоці.
Після окупації та анексії Кримського півострова російською федерацією Військово-Морські Сили опинилися у вкрай тяжкому становищі. Національний флот практично втратив понад 80% своїх активів і спроможностей, поніс значні кадрові, матеріальні та психологічні втрати. Тому, серед інших, відновлення боєздатності стало головним завданням Командування ВМС після передислокації на материкову частину України.
З квітня 2014 року Військово-Морськими Силами у взаємодії з органами місцевої влади, правоохоронними структурами та патріотичними волонтерськими організаціями постійно проводиться комплекс стабілізаційних і консолідаційних заходів. Тоді, навесні 2014 року, рішучі дії флоту сприяли стабілізації обстановки в Одеській та Миколаївській областях.
Вдалося нейтралізувати реальну на той час загрозу розширення російської агресії на території півдня України, забезпечити ефективну протидію розповсюдженню сепаратистських рухів.
Одночасно було розпочато інтенсивну та кропітку роботу щодо відновлення та нарощування потенціалу ВМС та приведення його у відповідність до існуючих загроз з боку російської федерації.
У найкоротші терміни було відновлено і суттєво нарощено можливості морської піхоти та берегової артилерії. Вже з вересня 2014 року тактичні групи морської піхоти розпочали активну участь у проведенні антитерористичної операції на сході держави.
Відновлено реалізацію заходів з будівництва корабельного складу. Зокрема, зрушено з місця заморожені минулим керівництвом держави і збройних сил проєкти будівництва багатоцільових корветів і протикорабельних ракетних комплексів, малих артилерійських броньованих катерів.
Також активно розвивалось військово-морське співробітництво з країнами членами – НАТО і ЄС. Зокрема, введено в практику систематичне проведення в північно-західній частині Чорного моря навчань типу “ПАСЕКС”. Нових форм та практичного змісту набули традиційні українсько-американські навчання “Sea Breeze”. Активізовано співпрацю з румунською, турецькою, болгарською та грузинською сторонами щодо створення багатонаціонального військово-морського з’єднання та його застосування у Чорному морі для виконання визначених завдань по контролю обстановки і реагування на кризові ситуації на морі, проведення спільних заходів бойової підготовки та обміну досвідом розвитку флотів, реагування на сучасні виклики та загрози європейській та світовій безпеці.
Протягом 2016 року до виконання бойових завдань підготовлено 33 бойових кораблів (катерів) та суден забезпечення, 22 екіпажі морської авіації, шість військових частин артилерії та морської піхоти, та дванадцять військових частин всебічного забезпечення.
За три роки до військових частин ВМС надійшло більше 200 основних зразків озброєння і військової техніки. Загалом вдалося досягти зростання рівня укомплектованості військових частин та підрозділів ВМС основними зразками озброєння і військової техніки майже на 40%.
Також за значної підтримки ОПК було відновлено більше 30 зразків ракетно-артилерійського озброєння, близько 400 одиниць озброєння і військової техніки. До військових частин додатково поставлено більше 1,5 тис. одиниць стрілецької зброї та оптичних приладів, у тому числі новітніх зразків та тих, які надійшли у якості міжнародної допомоги.
Організаційно Військово-Морські Сили Збройних Сил України включають в себе: Командування Військово-Морських Сил ЗС України, військово-морські бази, надводні сили, морську авіацію, морську піхоту і артилерію, частини та підрозділи всебічного забезпечення, а також військові навчальні заклади.
Пункти базування
Головне місце базування Військово-Морських Сил Збройних Сил України — Одеса.
· Західна військово-морська база (Одеса, Одеська область)
· Южне, Одеська область.
· Очаків, Миколаївська область.
· Азовська військово-морська база (Бердянськ, Запорізька область, створюється).
Також 6 баз на даний момент перебувають під контролем Росії:
· Балаклава, АР Крим
· Феодосія, АР Крим
· Керч, АР Крим
· Севастопольська військово-морська база (Севастополь, АР Крим)
· Південна військово-морська база (затока Донузлав, смт. Новоозерне, АР Крим)
· Чорноморське, АР Крим, до 2000-х базувався дивізіон торпедних катерів
Нинішній командувач Військово-Морських Сил ЗС України віце-адмірал Неїжпапа Олексій Леонідович
У складі ВМС ЗСУ до початку російсько-української війни проходило службу 15470 осіб, на озброєнні перебували 1 фрегат, 5 корветів, 3 тральщики, 2 десантні кораблі, 1 підводний човен, 49 допоміжних кораблів і 35 літаків.
Згідно з Указом Президента України від 12 червня 2015 року № 331/2015, своє професійне свято — День Військово-Морських Сил ЗС України — українські військові моряки відзначають щорічно у першу неділю липня.
Таким чином, Військово-Морські Сили України вирішують важливі завдання щодо забезпечення військових та політичних інтересів країни на морі як у мирний, так і воєнний час.
Додаткова інформація взята з джерела - https://navy.mil.gov.ua/
Comments