top of page
Фото автораgegure

Війна в Хорватії. Незалежність досягається кров’ю.

Автор: Academic

Війна в Хорватії – це один із серії конфліктів під час війни в Югославії. Порівняно з Словенією, війна в Хорватії мала риси притаманні гібридній війні, характеризувалася незвичайною жорстокістю та напруженістю. І це все через те що хорвати не побоялися зробити вибір, кинути виклик тиранії сербів та здобути омріяну незалежність. Хорватський досвід однозначно повинен бути взятий до уваги при українській боротьбі за незалежність. Війна в Хорватії – це приклад, приклад того, що маленька за площею країна змогла побороти диктатуру великого сусіда.

Передумови

Так як і Словенія, Хорватія приймає рішення від’єднатися від Югославії і створити власну незалежну державу. 25 червня 1991 року Хорватія оголосила про свою незалежність. Це і була одна із причин початку збройної боротьби хорватів проти військ Югославії. Слід зауважити, що хорвати, за своєю чисельністю, були на другому місці після сербів, тобто вони мали значний вплив у колишній Югославії.

Наступною причиною цього конфлікту була релігія. Серби за своїм віросповіданням були православними, натомість хорвати були католиками. Розбіжність сама по собі не велика, проте це також мало деякий вплив на формування цього конфлікту.

Також багато істориків вважають, що ця війна мала також історичні причини. Пригадати тільки Хорватську весну. Хорватська весна – це кампанія протестів, які відбулися у 1970-х роках. Вони мали за мету розширення прав хорватів у Югославії, а також проведення демократичних реформ. Це був перший дзвіночок для сербів, що хорвати хочуть бути незалежними. А все почалося через елементарне питання – мову. Югославія хотіла нав’язати свою мову – сербсько-хорватську, в якій більшість слів переважали сербською, що дуже обурило хорватів. Порівнюючи із нашою історію, можна сказати, що це було так само як при радянському союзі, коли українська мова наближувалася до російської.

Цікавий факт, 13 травня 1990 року в місті Загреб відбувся футбольний матч «Ненависті», з яким також пов’язують початок війни. Ви спитаєте як через футбольний матч могла розпочатися війна? А все дуже просто - в той день на полі грали футбольні компанії Сербії та Хорватії, між сербськими та хорватськими вболівальниками зав’язалася бійка, як перед початком матчу так і в середині. Що цікаво до бійки долучилися навіть футболісти.

Початок війни та перебіг подій

Перемога хорватської партії Туджмана на виборах 1990 року стала початком сепаратиських дій етнічних сербів на території Хорватії. Серби, в середині країни, почали так звану «Революцію Колод». Вони перекривали дороги колодами, будували барикади для того, щоб не допустити хорватську поліцію до тих регіонів Хорватії на яких вони проживали.

Протягом 1990-1991 років на території Хорватії відбувалися масові мітинги сербів. Їх не влаштовувало абсолютно все, наприклад зміна символіки, новий прапор, який нагадував сербам про колишню незалежну Хорватію. Також сербам не подобалося зміна системи навчання в школах, як приклад, тому що кирилицю змінювали на латиницю.

Ці всі причини і призвели до початку бойових дій.

На стратегічному рівні Хорватська війна складалася з трьох етапів. На першому етапі до січня 1992 було проведено військову агресію проти Хорватії, яка була змушена захищатися. Збройні конфлікти почали відбуватися у квітні 1991 року. А з поступовим схилянням ЮНА на бік сербських заколотників з серпня 1991 року переросли в пряму агресію з боку Сербії.

25 серпня 1991 року сербські війська обложили прикордонне хорватське місто Вуковар. Розпочалась одна з ключових битв усіх Югославських воєн та одна з найбільших битв XX століття — битва за Вуковар (25 серпня — 18 листопада 1991 р.)


Кілька тисяч хорватів, які майже не мали важкого озброєння, понад три місяці героїчно відбивали атаки 80-тисячної армії агресора, завдаючи йому великих втрат. Серби мали 1500 танків, майже тисячу одиниць артилерії та багато іншої військової техніки, однак зазнавали поразок у запеклих вуличних боях. Успішна оборона Вуковара відіграла ключову роль у подальшому розвитку бойових дій. Змушені зосередити великі військові сили для штурму Вуковара серби втратили нагоду швидкого захоплення Хорватії; натомість хорвати виграли час для розбудови власної регулярної армії. Битва за Вуковар викликала патріотичний підйом у Хорватії та сприяла хорватській загальнонаціональній мобілізації і єднанню. Зрештою, взяти місто сербам удалося, лише майже повністю його зруйнувавши.

Битва закінчилася поразкою місцевого підрозділу Хорватської національної гвардії, великим спустошенням Вуковара та численними вбивствами і переслідуваннями хорватського населення. У кривавій битві за Вуковар загинуло від 2 900 до 3 600 осіб. Серед хорватів була велика кількість людей різних національностей, у тому числі і українців, які під час сербохорватського конфлікту підтримали хорватів. Битва за Вуковар принесла значні втрати для Хорватії, яка не відновила контроль над містом аж до 1998 року, але допомогла Хорватії здобути міжнародну підтримку своєї незалежності.

Ввійшовши у Вуковар, серби проводили етнічні чистки та масові вбивства хорватського цивільного населення і поранених військовополонених. Однак натхненні вдалим для себе розвитком бойових дій у Вуковарі та Далмації хорвати продовжили свої військові успіхи — їм вдалося не лише зупинити сербів на майже всіх напрямках, а й розпочати власний контрнаступ.

Після закінчення боїв за Вуковар місто і частина східної Славонії були окуповані сербами. При цьому югославське керівництво переконалося в неможливості військовим шляхом перешкодити хорватській незалежності. Після блискучої операції хорватських збройних сил зі звільнення окупованих територій і ліквідації так званої «Сербської Країни» місто знову повернулося до складу Хорватії.

На другому етапі, починаючи з січня 1992 року аж до травня 1995 року, вдалося зупинити агресію з наступним розміщенням миротворців ООН уздовж лінії припинення вогню. До середини січня 1992 р. воєнні дії в Хорватії припинилися. Відповідно до статей перемир'я, під контролем сербів залишилася третина території Хорватії. З метою роз'єднання хорватських військ і збройних формувань сербів під егідою ООН була створена смуга шириною в три кілометри, куди вводилися миротворчі сили. На цей час близько півмільйона хорватських біженців залишили територію Сербської Країни й переселилися в Хорватію.

Для Хорватії це був етап дипломатичних зусиль, переговорів і терплячого підвищення ефективності сил при здійсненні операцій на тактичному рівні, у ході яких звільнено невеличкі частини території. З метою припинення кровопролиття і створення умов для активізації переговорного процесу в райони з сербським населенням Хорватії, відповідно до рішення Ради Безпеки ООН від 21 січня 1992 р., були направлені сили ООН із підтримання миру.

У 1992 році ситуація на хорватських фронтах дещо змінилася. Сербський наступ видихнувся. Додатково до цього проти сербської армії відкрився другий фронт у Боснії. Короткочасне перемир'я, яке встановилося між сербами і хорватами в другій половині 1992 року, було перервано в січні 1993. Новий етап війни тривав ще два роки, при цьому хорвати боролися проти сербів не тільки на своїй землі, а й на території Боснії.

На третьому етапі війни, у травні — серпні 1995 року, було проведено наступальні операції, у ході яких було визволено найбільшу частину окупованих районів у долині річки Сава і західній Славонії та в регіонах Бановина, Кордун, Ліка і північній Далмації.

4 серпня 1995 р. президент Хорватії Франьо Туджман виступив із заявою, в якій відзначив, що у зв'язку з безперервними обстрілами хорватських міст і провалом спроб мирного вирішення конфлікту «Хорватія змушена розпочати воєнні дії» для відновлення хорватського суверенітету над зайнятими сербами територіями. У цей же день було розгорнуто великомасштабну наступальну операцію під кодовою назвою «Буря», під час якої встановлено контроль над більшою частиною території Сербської Країни. Операція «Буря» (4 серпня — 7 серпня 1995 р.) — великомасштабна військова операція, у ході якої хорватська армія і поліція відвоювали відірвані від центрального уряду збунтованими сербами хорватські території, що утворювали невизнану державу Республіка Сербська Країна. За допомогою операції всього за 84 години було відновлено хорватський конституційно-правовий порядок на всіх захоплених сербами територіях, окрім східної Славонії. «Буря» поряд з операцією «Блискавка» стала ключовою військовою акцією, що поклала край вітчизняній війні в Хорватії. Протягом операції за участю майже 200 000 хорватських вояків визволено 10 400 квадратних кілометрів або 18,4 відсотка загальної площі Хорватії.

Над рештою окупованих земель у хорватському Подунав'ї було відновлено хорватський суверенітет за допомогою перехідної міжнародної адміністрації (1996—1998 рр.).

1 934 перегляди0 коментарів

Comments


bottom of page