Адаптував, переклав та покращив @ddd_spetz
Одне з ключових місць у забезпеченні підготовки та ведення повітряної наступальної кампанії і повітряно-наземної операції багатонаціональних сил проти Іраку (17 січня - 28 лютого 1991 року) посідала повітряна розвідка. На етапі стратегічного розгортання і підготовки угруповання збройних сил США та їхніх союзників до бойових дій основні зусилля зосереджувалися на спостереженні за перебігом оперативного розгортання збройних сил Іраку, збиранні й опрацюванні даних про військові об'єкти на територіях Іраку й Кувейту з метою планування ракетно-бомбових ударів і радіоелектронного придушення, а також забезпечення проведення заходів із контролю за морською блокадою в Перській затоці. З початком бойових дій розвідувальні завдання перенацілювалися на оцінку результатів ракетно-бомбових ударів, виявлення нових об'єктів для ураження, передусім мобільних оперативно-тактичних ракет (ОТР) «Скад», спостереження за переміщеннями іракських військ і авіації, контроль повітряного простору, насамперед із метою виявлення пусків іракських ракет.
У розв'язанні цих завдань поряд із космічними силами і засобами (супутники: видової оптико-електронної розвідки КН-11, радіолокаційної – «Лакросс», радіо- і радіотехнічної – «Феррет», «Шале», «Аквакейд») брали участь літаки-розвідники стратегічного авіаційного командування ВПС США (з 1992 року - бойове авіаційне командування), літаки далекого радіолокаційного виявлення (ДРЛС) та управління, в тому числі палубної авіації, а також тактичні засоби повітряної розвідки.
До початку бойових дій у зоні Перської затоки командування створило угруповання розвідувальної авіації у складі 41 літака ДРЛС (17 Е-ЗА «Сентрі» системи AWACS і 24 Е-2С «Хокай»), двох Е-8А і близько 180 літаків-розвідників (шість RC-135, один U-2C, дев'ять TR-1A і приблизно 150RF-4C, «Міраж-F. lCR», RF-14A «Томкет», «Торнадо-GR.lA» у варіанті тактичного розвідника, та інші).
Стратегічні літаки-розвідники RC-135, U-2C і TR-1A здійснювали цілодобову радіолокаційну, радіо- і радіотехнічну розвідку вздовж лінії бойового зіткнення з метою виявлення військових об'єктів і угруповань військ супротивника, визначення результатів авіаційних і ракетних ударів, та завчасного розкриття підготовки іракської сторони до раптового авіаційного удару. Інтенсивність повітряної розвідки в цей період становила 10-12 літако-вильотів на добу, а під час бойових дій - до 200. Комплекси бортової розвідувальної апаратури стратегічних літаків-розвідників дозволяли:
- фотографувати військові об'єкти і позиції військ на відстані до 60 км з літаків RC-135, до 150 км - з U-2C (з роздільною здатністю 0,2-10м) і до 40 км в інфрачервоному діапазоні хвиль (з роздільною здатністю 5-10 м);
- знімати об'єкти телевізійною апаратурою (з роздільною здатністю 0,2-0,5 м);
- проводити радіолокаційне знімання об'єктів на дальності до 150 км (з роздільною здатністю 3 - 4,5 м);
- вести радіо- і радіотехнічну розвідку в KB діапазоні в радіусі до 1000 км, а в УКХ діапазоні - до 450 км наземних РЕЗ і до 1000 км авіаційних РЕЗ у польоті.
Значна увага командування багатонаціональних сил приділяла вирішенню завдань пошуку і виявлення мобільних об'єктів збройних сил Іраку, що вимагало виділення великого наряду сил розвідувальної авіації. Для цього вперше було застосовано перспективну систему повітряної радіолокаційної розвідки і цілевказівки "Джистарс" (авіаескадрилья з двох літаків Е-8А, створених на базі Боїнг 707, і шість наземних мобільних пунктів приймання та обробки даних AN/TSQ-132). Наземні станції були розгорнуті у складі основного і передового командних пунктів сухопутних військ, штабів 7 АК і 18 ВДК, штабу угруповання ВПС (9 ВА), а також при командувачу контингентом морської піхоти збройних сил США.
Два дослідні зразки Е-8А здійснили 54 бойових вильоти. Система «Джистарс» давала змогу розв'язувати такі завдання:
- відстежувати поодинокі та групові мобільні цілі, передусім бронетанкові з'єднання іракських військ;
- забезпечувати розпізнавання гусеничної та колісної техніки;
- виявляти вертольоти, що летять низько, та антени, що обертаються, РЛС системи ППО;
За задумом американського командування, основне призначення цієї системи полягало в розвідці цілей для ураження їх ракетами ATACMS (дальність стрільби понад 120 км). Крім того, її успішно використовували для наведення літаків тактичної авіації (F-15, F-16 і F-111) на наземні цілі, значно підвищуючи їхні бойові можливості. Завдяки видачі цілевказівок вночі можна було здійснювати цілодобовий вплив на противника.
Наприклад, тільки 13 лютого за 11 год льотного часу літак Е-8А виявив 225 бойових машин, по більшості з яких тактичні винищувачі завдали ударів. Літаки радіолокаційної розвідки Е-8А і TR-1 поряд зі штучними супутниками Землі типу «Лакросс» забезпечили розвідку території супротивника в умовах щільної хмарності, піщаних бур, а також сильної задимленості, викликаної пожежами на підприємствах нафтової промисловості.
Стеження за іракськими мобільними установками ОТР на літаку Е-8А системи «Джистарс» здійснювала РЛС із селекцією рухомих цілей, дані якої передавалися на літак TR-1A, обладнаний РЛС ASARS із синтезованою апертурою, що має більш високу роздільну здатність. Ця РЛС забезпечувала виявлення передбачуваних позицій ОТР з великих висот, причому літаки перебували за межами зони дій іракської ППО. Пізніше літаки TR-1A, які отримали позначення U-2R, і діяли спільно з серійними літаками Е-8С. Літак U-2R забезпечував ведення не тільки видової, а й радіотехнічної розвідки, що давало змогу спостерігати за районами, замаскованими від системи «Джистарс».
Крім літаків Е-8А, для ведення повітряної розвідки ОТР і управління нанесенням по них ударів авіації залучалися:
- літаки RF-4C «Фантом», на яких встановлені фотокамери, інфрачервоні станції та РЛС бокового огляду, а також RF-5E ВПС Саудівської Аравії з ІЧ і фоторозвідувальним обладнанням;
- палубні літаки RF-14 «Томкет», оснащені підвісними контейнерами з фотокамерами та ІЧ станціями;
- розвідувальні літаки «Торнадр-GR.lA» ВПС Великої Британії з трьома бортовими ІЧ станціями.
Розвідувальні завдання з виявлення ОТР виявилися найбільш складними для авіації союзників. Протягом перших двох тижнів на вирішення цих завдань було витрачено до 30% загального числа бойових вильотів літаків авіації союзників. Однак усі мобільні комплекси знищити не вдалося, незважаючи на те, що протягом майже години перед пуском вони перебували на відкритій місцевості в стаціонарному положенні. Невелику кількість комплексів було виявлено на початковій стадії підготовки до пуску, завдяки чому з'явилася можливість наводити на них ударні літаки. Частина вильотів припала на хибні цілі, що відвернуло значні сили розвідувальної та ударної авіації.
Під час бойових дій проти Іраку в інтересах сухопутних військ і морської піхоти використовувалися нові розвідувальні комплекси на базі безпілотних літальних апаратів (БЛА) типу «Піонер». Комплекс включав 14 - 16 БЛА, а також наземну апаратуру управління і прийому даних, розміщену на двох автомобілях типу «Хаммер». Загалом було розгорнуто шість підрозділів: 3 призначалися для морської піхоти, один для 7-го армійського корпусу і по одному для лінкорів «Вісконсін» і «Міссурі». На озброєнні кожного з них перебувало до п'яти БЛА, управління якими в радіусі до 185 км могло здійснюватися з основної наземної станції, а до 74 км - з портативної допоміжної. Під час операції «Буря в пустелі» сумарний наліт БЛА типу «Піонер» становив 1011 год. Ці апарати, оснащені телевізійними камерами або тепловізійними станціями переднього огляду, виконували польоти як у денний, так і в нічний час.
В інтересах ВМС апарати використовувалися для пошуку мін і цілевказівки корабельної артилерії. Крім того, вони виконували розвідувальні польоти за завданням повітряно-десантних підрозділів спеціального призначення (SEAL) військово-морських сил і залучалися для пошуку берегових стартових комплексів іракських протикорабельних ракет «Сілкворм».
У сухопутних військах перед БЛА ставили завдання розвідки маршрутів для польотів ударних вертольотів АН-64 «Апач». Перед вильотом на бойове завдання льотчики проводили рекогносцировку місцевості з вибором потенційних цілей за зображеннями, які надходили з борту апарату, що виконує політ над заданим районом. Загалом під час бойових дій в Іраку США втратили 12 БЛА: два було збито, п'ять зазнали ушкоджень від вогню зенітних засобів, та п'ять через відмови матеріальної частини або помилки операторів.
Крім зазначених, у районі Перської затоки використовувалися БЛА типу FQM-151A «Пойнтер». П'ять комплексів, кожен з яких включав чотири апарати і дві наземні станції, були розгорнуті в районах дислокації підрозділів морської піхоти і 82-ї повітряно-десантної дивізії. Полегшені апарати в алюмінієвих футлярах загальною масою 23 кг, що переносяться в ранцях, збиралися в польових умовах. БЛА має радіус дії 4,8 км, розрахований на роботу в повітрі протягом 1 год. Висота його польоту 150 - 300 м. Ефективність дії апаратів «Пойнтер», призначених для розвідки і спостереження на малій висоті, знижувалася через несприятливі умови пустельної місцевості, позбавленої орієнтирів. Наразі вивчається можливість оснащення цих БЛА приймачем глобальної супутникової навігаційної системи (GPS) і приладом нічного бачення фірми LORAL.
Оцінюючи результати повітряної та повітряно-наземної операцій багатонаціональних сил у зоні Перської затоки, зарубіжні фахівці відзначають, що успішному вирішенню поставлених завдань значною мірою сприяло всебічне розвідувальне забезпечення. Завдяки цьому вдалося досягти досить високого рівня обізнаності про угруповання військ і системи управління, зброю і військову техніку Іраку, їхні тактико-технічні характеристики, вразливі сторони, бойові можливості та особливості застосування на даному ТВД. Ретельна і тривала (понад п'ять місяців) розвідка територій Іраку і Кувейту дала змогу командуванню багатонаціональних сил чітко спланувати і провести військові дії.
Повітряна розвідка своєчасно забезпечувала командування США і багатонаціональних сил докладними топогеодезичними і топографічними даними з точною прив'язкою важливих військово-політичних, економічних і військових об'єктів, розташування угруповань збройних сил, пунктів управління і зв'язку, комунікацій, та інженерних фортифікаційних споруд. На основі отриманої інформації здійснювалися вибір і розрахунок оптимальних маршрутів виходу на цілі (об'єкти), визначалися наряди сил, необхідна кількість і склад озброєння. Для підвищення ефективності застосування високоточної зброї доводилося в окремих випадках уточнювати розвіддані про ключові компоненти об'єктів ураження.
Водночас війна в Перській затоці виявила низку недоліків в організації та веденні розвідки багатонаціональних сил. Фахівці вважають, що, незважаючи на використання всіх наявних повітряних і космічних засобів, американські розвідувальні служби так і не змогли розкрити місця дислокації всіх іракських ОТР і встановити їхню точну чисельність, хоча було відомо, що вони базуються тільки у двох районах на відносно невеликій території. Неодноразово відзначалися затримки в обробці та наданні оперативної інформації відповідним органам бойового управління. Темп бойових дій авіації часто випереджав швидкість потоку даних, що надходять від авіаційних і космічних засобів оптико-електронної розвідки.
У звіті про розвідку, підготовленому комітетом зі збройних сил палати представників конгресу США, вказувалося, зокрема, що найсерйознішим її недоліком стали неточності в оцінці завданих противнику збитків. Так, було значно (на 100 - 134 %) перебільшено кількість іракських танків, знищених авіацією. Головнокомандувач багатонаціональних сил генерал Шварцкопф ухвалив рішення про проведення повітряно-наземної наступальної операції на основі цих оцінок, а пізніше заявив: «Військові розвідники просто не знають, як вести підрахунок збитків, завданих бойовій техніці противника. Під час шеститижневої повітряної війни методика підрахунку неодноразово змінювалася в спробах підвищити достовірність, однак аналіз, проведений після закінчення бойових дій, показує, що цифри виявилися все ж таки напрочуд завищеними».
Командування ВПС США, проаналізувавши недоліки у веденні повітряної розвідки під час бойових дій у зоні Перської затоки, планує вжити конкретних заходів для підвищення рівня достовірності та оперативності доведення розвідданих, всебічного й своєчасного забезпечення ними своїх військ.
コメント