.png)
Адаптував, переклав та покращив @ddd_spetz
Термін wildcat народився в США. Він позначає набої, які не увійшли до офіційних списків боєприпасів. А людей, які кустарно допрацьовують нарізну зброю під такі патрони, називають gunsmith. Мета доопрацювання проста: є бажання на базі стандартного патрона отримати новий боєприпас із поліпшеними характеристиками.
Під визначення саморобних підпадають набої, що задовольняють одну з таких ознак: боєприпаси, які не зареєстровані та не відповідають стандартам SAAMI або CIP, мають нестандартний розмір або калібр, що унеможливлює застосування їх у стандартній зброї, або покращені в той чи інший спосіб.
Зазвичай прототипом для нового патрона стає який-небудь відомий армійський або цивільний патрон. Це пояснюється відносною простотою переробки: не потрібно розробляти всю гвинтівку з нуля. Багато марок зброї, особливо з поздовжньо-ковзним затвором, наприклад, на кшталт Маузера або гвинтівки Мосіна, мають великий запас міцності і легко переносять збільшення потужності боєприпасу. У разі, якщо змінюється тільки геометрія гільзи, сам канал ствола не зазнає змін. Майстер просто модифікує новий патронник, а ствол, затворна група і магазин залишаються незмінними. У США за такого підходу перестволити зброю кустарно не складає труднощів, і законом ця процедура ніяк не обмежується. Відсутність обмежень в Америці зробила апгрейд гвинтівок воістину національною забавою. Багато хто експериментує і отримує хороші результати. Так, старий, добрий .375 H&H Magnum у різний час був перетворений на .300 H&H Magnum, 7 мм Mauser, .30-06 Springfield, .404 Jeffery, .300 Remington Ultra Mag і .308 Winchester. Сьогодні важко сказати, мали б ми таке розмаїття без цих ентузіастів своєї справи чи ні.
Але що ж штовхає винахідників на шлях покращення? Насамперед швидкість. Швидкість кулі - перша причина апгрейду патронів. Підвищення швидкості збільшує енергію кулі, причому траєкторія стає більш плоскою, і, як результат, збільшується відстань прямого пострілу, що вкрай корисно для мисливця. Великі можливості тонкого підбору дають змогу отримати патрон із заданими характеристиками, поліпшити балістику і точність боєприпасу.
Виникає запитання: якщо стандартний патрон можна значно поліпшити, чому це не зробити відразу під час його розроблення? Відповідь проста: завдання, які стоять перед масовим армійським патроном, відрізняються від завдань, які стоять перед мисливським боєприпасом, а тим паче перед кастом-патроном. Запас міцності гвинтівки не випадковість, а спеціально закладена величина. Калібр армійської зброї задає не розробник патрона, а техзавдання, яке, своєю чергою, випливає з наявних потужностей, верстатного парку і традиції виробництва. З мисливськими, цивільними або комерційними набоями трохи простіше: не потрібно передбачати масовий випуск, вага боєкомплекту не така критична, а головне - рамки собівартості не настільки жорсткі. Крім того, різноманітність об'єктів полювання набагато більша. Цим же пояснюється і ширша лінійка комерційних боєприпасів.
Але повернемося до wildcat. Як при їх розробці вдається отримати характеристики кращі, ніж у стандартного патрона? Варіантів багато. Насамперед це збільшення об'єму гільзи. Звичайно, простіше було б збільшити її довжину, але тут є межа - довжина магазину. Одні моделі гвинтівок мають значний запас, а інші, особливо армійські зразки, спроектовані точно під конкретний патрон. Є варіант збільшити діаметр гільзи, але часто запас буває невеликий, і зазвичай він пов'язаний з діаметром ствола, та й патрони з сильно звуженою гільзою в місці проточки виглядають безглуздо і відверто кустарно. У підсумку головним способом збільшення внутрішнього об'єму гільзи стало пересування звуження гільзи вперед, і зменшення конуса гільзи. Кастом патрони практично без конуса і зі звуженням на самому кінці гільзи. Хоч би як малозначно це виглядало, на ділі об'єм гільзи збільшується до 20 %.
Конусність гільзи важлива - це дає змогу легше виштовхувати гільзу з патроннику після пострілу. Але це актуально і для армійської зброї, особливо автоматичної або з недостатньо високою чистотою обробки патронника. Для гвинтівок массового використання (наприклад, мисливські) ця характеристика некритична, і ентузіасти нею нехтують. Те саме повною мірою можна віднести і до дульця гільзи. Її довжина найбільш актуальна для армійської зброї, де закріплення кулі в гільзі має критичне значення для роботи механіки зброї.
Збільшення внутрішнього об'єму гільзи дає можливість використовувати більше пороху і отримувати більші швидкості польоту кулі. Цікавим фактом є те, що практично всі сучасні патрони "Magnum" були отримані таким способом.
Як зазначалося раніше, змінюватися може не тільки об'єм гільзи, а й калібр. Одним із таких прикладів є набій 5,6х39, розроблений у СРСР у 1955 році конструктором М.М. Блюмом для полювання на дрібну і середню дичину. За основу було взято гільзу від патрона 7,62х39, дульце було переобтиснуто під кулю меншого діаметра. У результаті вийшов дуже точний і потужний боєприпас. Його, звісно, не можна вважати боєприпасом wildcat, оскільки все, що випускали в СРСР, - це серійні та зареєстровані в міжнародних організаціях калібри. І все ж це хороший приклад переробки армійського патрона під вузькі мисливські завдання.
Пізніше, у результаті роботи ентузіастів, з'явилися цілі серії патронів, заснованих на одній гільзі. Так, наприклад Лейн Сімпсон, змінюючи різні варіанти патронника і міняючи калібри, отримав з гільзи патрона 8 мм Remington Magnum цілий спектр калібрів і серед них один із найкращих у своєму класі 7 мм Remington Magnum.
Комерційне визначення wildcat зазвичай зводиться до того, що цим терміном називають усі набої, вироблені не компаніями або державними підприємствами, а самостійно. З точки зору продавців боєприпасів, до wildcat належать усі набої, зібрані ентузіастами, зокрема й стандартних калібрів. Певна логіка в цьому, звісно, є, але, гадаємо, для чіткішого розуміння правильніше буде вважати wildcat патронами, виготовлені gunsmithʼами, які використовують нестандартний калібр і тип боєприпасу.