top of page
  • Фото автораgegure

Бомбардування Югославії силами НАТО

Автор: @ddd_spetz

Бомбардування Югославії силами НАТО — військова операція блоку НАТО проти Союзної Республіки Югославія яка проводилась в період з 24 березня по 10 червня 1999 року, що стала завершальним етапом Косовської війни, призвівши до виводу югославських військ з території краю Косово й Метохія та до його переходу під контроль сил НАТО, а пізніше — ООН.


Передумови

Ситуація почала загострюватися після того, як уряд Югославії в 1996-1997 роках почав переселяти сербських біженців із Хорватії та Боснії і Герцеговини на територію Косова. Це призвело до збройних конфліктів між загонами так званої "Армії визволення Косова" і югославською поліцією та армією. З початку 1998 року ці зіткнення набули характеру воєнних дій, і з боку югославської армії розпочалися репресії щодо мирного населення, які наприкінці 1998-го і на початку 1999 року мали всі ознаки етнічних чисток.


Незважаючи на різке зростання кількості албанських біженців з кінця 1998-го та на початку 1999 року, що кваліфікувалося як гуманітарна катастрофа, Рада Безпеки ООН за умов блокування з боку Росії не могла ухвалити жодної резолюції, яка б примушувала центральну владу Югославії припинити етнічні чистки та вивести регулярні військові частини з території Косова. Так, ще до початку операції НАТО, понад 350 тисяч косовських албанців були змушені покинути територію Косова.


Сербська армія продовжувала проводити акції примусового виселення албанців, навіть незважаючи на військово-повітряну операцію НАТО. На момент припинення операції НАТО і початку виведення збройних сил Сербії з території Косова понад 800 тисяч албанців, за даними ООН, були змушені покинути свої будинки.


Військова концепція розв'язання кризи

На самому початку було розроблено 2 плани врегулювання донної ситуації. Вступний план повітряної операції під назвою Operation Nimble Liton склали планувальники команди повітряних сил USAFE, він передбачав близько 250 об'єктів враження на території всієї Югославії. Проте НАТО опрацювало окремий план під назвою CONPLAN 1061. Попри наявність багатьох спільних елементів, плани значною мірою були різними. План USAFE закладав дуже інтенсивну від самого початку операцію зі знищення визначених об'єктів на території Сербії, тоді як план НАТО закладав пофазове зростання тиску на Мілошевича за посередництва авіації альянсу. Ціллю авіації НАТО мало бути завдавання Югославії таких втрат, які би переконали президента Мілошевича до капітуляції. Командування НАТО розділило свій план на 3 фази:

· Перша фаза включала в себе нанесення повітряних ударів по 51 об'єкті системи протиповітряної оборони та 40 інших споруд із 169 включених до плану об'єктів.

· Друга фаза включала в себе ліквідацію об'єктів нижче від 44 паралелі на південь від Белграда.

· Якби друга фаза не дала результатів, то мав відбутися перехід до третьої фази, суть якої полягала в інтенсивному обстрілі вище 44 паралелі, включно з Белградом.


Країни — члени НАТО висловили сумніви в законності військової операції без виразного мандату зі сторони ООН, втім ці сумніви розвіяли зіткнення югославської армії з цивільним албанським населенням у вересні 1998 року, після якої підтримка повітряної операції зросла.


24-25 вересня 1998 року під час зустрічі міністрів оборони країн — членів альянсу з генеральним секретарем Хав'єром Соланою, секретар оборони США Вільям Коен та власне Хав'єр Солана аргументували, що з метою уникнення гуманітарної катастрофи треба відмовитися від необхідності авторизації операції резолюцією Ради безпеки ООН. Під завершення зустрічі всі міністри оборони членів НАТО погодилися, що якщо президент Мілошевич не припинить репресії проти албанського цивільного населення, треба «пригрозити» йому повітряною операцією. Відтак у жовтні того ж року троє найвищих представників НАТО відвідали Белград з метою виконання цього рішення.

Слободан Мілошевич

Ціль та план операції

Під час переговорів у Рамбує та після їх провалу сербські збройні сили надходили до Косова та до кордону з цією провінцією. Водночас Альянс висловив позицію, що проведення повітряної операції є необхідним, а політичним аргументом на її користь є необхідність зупинити криваві бої та етнічні чистки, а також встановити тривалий мир та відновити автономію провінції. Альянс мав намір відновити автономію Косова, але слід підкреслити, що це не означало незалежності провінції, а відновлення її автономії у складі Югославії. Гуманітарним мотивом військової інтервенції було бажання змусити президента Мілошевича до ведення мирних переговорів як необхідної умови для встановлення тривалого порозуміння, яке б гарантувало безпеку біженців, що мали повернутися у свої домівки.


Головними цілями Північноатлантичного альянсу були:


· Негайне припинення будь-яких бойових дій на території Косова і припинення військових злочинів, а також етнічних чисток цивільного населення албанського походження.

· Виведення або демілітаризація всіх військових, поліцейських і воєнізованих формувань.

· Розміщення миротворчого контингенту з мандатом ООН у Косово.

· Безумовне і безпечне повернення всіх біженців і переміщених осіб.

· Запобігання подальшій дестабілізації регіону і зупинка розвитку кризи.

· Укладення політичної рамкової угоди щодо Косова на основі угод Рамбуйє відповідно до міжнародного права і Статуту Організації Об'єднаних Націй.


Політична концепція повітряної операції передбачала проведення таких заходів, які би переконали президента Мілошевича, що у боротьбі з Північноатлантичним Альянсом може втратити значно більше, ніж у переговорах. План операції мав характер ступінчастої ескалації з систематичним зростанням тиску на Белград та нищенням об'єктів із ключовим значенням для Югославії. Водночас НАТО відкинуло концепцію керівництва ВПС США у Європі про застосування сильного тиску авіації вже на початковій стадії операції. Подібно як у жовтні 1998 року Альянс не досягнув згоди щодо питання про наземні операції. Тим часом (в березні 1999) на території Косова було сконцентровано вже понад 30 тисяч сербських солдатів, тобто вдвічі більше, ніж це передбачала угода з Річардом Голбруком. Додаткові 40 тисяч перебували на кордоні провінції.


З військової точки зору, Північноатлантичний Альянс поставив собі за ціль провести повітряну операцію проти військових об'єктів на території всієї Союзної Республіки Югославії з метою зменшення сербської здатності до продовження репресій проти етнічних албанців у Косово. Виходячи з цього, НАТО створило низку стратегічних цілей для застосування сил в Косові, які згодом було представлено президентові Мілошевичу як умови завершення бомбардувань. Тими цілями були:


· залякування президента Мілошевича від продовження і ескалації сербських атак на беззбройне цивільне населення та встановлення умов для ліквідації наслідків етнічних чисток;

· знищення сербської здатності вести війну проти Косова та розширення військових дій на території сусідів Югославії в майбутньому завдяки знищенню або зменшення здатності Сербії вести військові операції.


Проте за словами президента США Білла Клінтона, операція мала три головні цілі:

· демонстрація реакції Альянсу у відповідь на агресію в Косові;

· стримання президента Мілошевича від продовження чи ескалації атак на беззбройне цивільне населення;

· значне обмеження операційних можливостей Сербії проводити збройні дій в Косові завдяки великому скороченню бойового потенціалу югославської армії.


В кожному збройному конфлікті після Другої світової війни (окрім корейського, в'єтнамського та власне косовського) командування театру військових дій завжди ставило перед авіацією завдання контролю над сухопутними військами в зоні операції військ противника. В Косові югославські сухопутні військові одиниці палили будинки та проводили етнічні чистки. Через це багато сторін тиснули на Альянс, аби серед вибраних об'єктів ураження були також сухопутні військові одиниці. Остаточно однією з головних цілей НАТО було завдання югославській армії таких втрат, які би понизили можливості проведення репресії щодо населення Косова.


В плані операції, що отримала остаточну назву «Союзна Сила» (Allied Force), було закладено п'ять фаз її проведення:


· нульова фаза — експлікація літальних засобів на європейському театрі дій;

· перша фаза — встановлення панування в повітрі над територією Косова шляхом заборони польотів та виведення з ладу підсистеми командування (а в подальшому — всієї системи повітряної оборони) Союзної Республіки Югославії;

· друга фаза — знищення військових об'єктів у Косові та югославських збройних сил на південь від 44 паралелі, що могли би підтримати війська в Косові;

· третя фаза — розширення повітряної операції на боротьбу проти всього спектру військових об'єктів великого значення на терені всієї федерації;

· четверта фаза — переміщення сил та їх зміцнення (якщо ця потреба виникала із ситуації).

Перебіг операції

24 березня 1999 року війська НАТО почали, без формальної згоди Ради Безпеки ООН, військову-повітряну операцію в Югославії.


Основна частина військової операції полягала в застосуванні авіації для бомбардування стратегічних військових і цивільних об'єктів на території Сербії. Основу угрупування НАТО, що брало участь в операції, складали військово-морські і військово-повітряні формування США, Великої Британії, Франції, Німеччини. Безпосередню участь в операції шляхом надання збройних сил або території для їхнього розгортання взяли Бельгія, Угорщина, Данія, Іспанія, Італія, Канада, Нідерланди, Норвегія, Португалія, та Туреччина. Повітряний простір або територію для розгортання сил НАТО надали нейтральні держави: Албанія, Болгарія, Північна Македонія, та Румунія.


Кількість задіяних літаків в операції перевищувало 1000 одиниць. ВМС були представлені розгорненими в Адріатичному морі загонами бойових кораблів США і НАТО.


Перших ракетних ударів було завдано близько 20:00 за місцевим часом по радарних установках армії СРЮ, що перебували на чорногорському узбережжі Адріатичного моря. Одночасно ракетні атаки було проведені по військовим аеродромам за кілька кілометрів від Белграда і великим промисловим об'єктам у місті Панчеві, що знаходяться менш ніж за двадцять кілометрів від столиці Югославії. У більшості великих міст Сербії та Чорногорії вперше після Другої світової війни було оголошено воєнний стан.

Знищені будівлі після бомбардування

Протягом операції, що тривала 78 днів, літаки НАТО завдали близько 2300 ракетно-бомбових ударів по 990 об'єктах на території Сербії і Чорногорії. На Югославію було скинуто 14 тисяч бомб (в цілому 23 тисячі бомб і ракет) загальною вагою більше 27 тисяч тон.


Бомбардування припинилися 9 червня 1999 року після того, як представниками армії СРЮ і НАТО в македонському місті Куманово був підписаний військово-технічний договір про виведення з території Косова військ і поліції Союзної Югославії і про розміщення на території краю міжнародних збройних сил.

10 червня генеральний секретар НАТО Хав'єр Солана віддав наказ про припинення повітряних атак. Того ж дня Рада Безпеки ООН прийняла резолюцію № 1244. Цей документ передбачав введення на територію Косова і Метохії військового миротворчого контингенту, чисельність якого вже незабаром досягла 37 тисяч військовослужбовців, що представляли армії 36 країн світу.


Наслідки

За 78 днів регулярних бомбардувань території Югославії загинули до 528 мирних жителів. Від бомб, крилатих ракет і в зіткненнях з албанськими націоналістами в Косово загинули 1002 військовослужбовців і поліцейських.


За офіційними даними НАТО, в ході кампанії альянс втратив загиблими двох військовослужбовців (екіпаж американського гелікоптера AH-64, що розбився в ході тренувального вильоту в Албанії).


Остаточний розмір збитків, завданих промисловим, транспортним і цивільним об'єктам СРЮ, не був названий. За різними оцінками, він вимірювався сумою від 50 до 100 млрд доларів. Були знищені або серйозно пошкоджені близько 200 промислових підприємств, нафтосховищ, енергетичних споруд, об'єктів інфраструктури, зокрема 82 залізничних і автомобільних мости.


Знищено близько 90 пам'яток історії і архітектури, більше 300 шкіл, та бібліотек, і більше 20 лікарень. А близько 40 тисяч житлових будинків повністю зруйновано або пошкоджено.

Масовані бомбардування перетворили всю територію Югославії на зону екологічного лиха. Бомбардування нафтопереробних і нафтохімічних заводів привели до випадання чорного кислотного дощу. Нафта, нафтопродукти і токсичні речовини уразили водну систему Югославії та інших Балканських країн.


Загальна кількість жертв оцінюється за різними джерелами від 1 до 2,5 тис. осіб.


Резолюцією ООН № 1244 (1999) було підтверджено суверенітет і територіальну цілісність Союзної Республіки Югославії, але в 2008 році було проголошено незалежність Косова, яку визнали більшість країн НАТО.


Цікавим фактом є, що російська федерація, бомбардування Югославії силами НАТО в 1999 році використала як елемент пропаганди, виправдання та маніпуляції (проводились паралелі між подіями у Косово та так званими народними республіками ЛНР, ДНР, що нібито зазнавали утисків з боку злочинного "київського режиму" та бажали незалежності), для незаконної анексії Криму в 2014 році, та розпочатої в тому ж році Росією війни на сході України разом з окупацією Донбасу, і пізніше розпочатого в 2022 році повномасштабного вторгнення Росії в Україну.

654 перегляди0 коментарів

Останні пости

Дивитися всі
bottom of page