top of page
  • Фото автораgegure

Близький вогневий контакт

Адаптував, переклав та покращив @ddd_spetz

Начебто ясно, що ближній бій це бій на короткій дистанції. Але яка вона - ця дистанція? Як можна її визначити? Для початку, хотілося б зрозуміти, що таке ближній бій з точки зору психофізіології людини. Адже саме на можливості людини спираються під час підготовки стрільців. Не секрет, що людина до 90% інформації отримує за допомогою зору. Відстань до об'єкта визначається очима двома способами: акомодацією і дивергенцією.

Акомодація - це властивість кришталика змінювати свою кривизну для фокусування на об'єкт і отримання різкого зображення.

Дивергенція - це здатність визначати відстань до об'єкта двома очима.

Акомодація і дивергенція взаємопов'язані і, що для нас важливо, проявляють себе повністю на дистанціях до 6-7ми метрів.

Здатність визначати відстань до цілі тісно пов'язана з вестибулярним апаратом і координацією в просторі. Цікаво звернути увагу на той факт, що в практичній стрільбі рекомендується на дистанціях стрільби менше ніж 7-ми метрів фокусувати погляд не на прицільних пристосуваннях, а на мішені, а мушку і цілик бачити нечітко, оскільки на таких дистанціях перевага прицільної стрільби неочевидна. Легендарний Джефф Купер також вказував, що на дистанціях менше ніж 6 метрів прицільна стрільба ускладнена, і стрільцю слід уникати бою на дистанціях менше ніж 6 метрів.

Слід також згадати, що дистанції відіграють роль у спілкуванні людини та мають соціальне значення. Психологи стверджують, що максимальна зона особистого спілкування практично ніколи не перевищує 5ти метрів. Це має стосунок до сторожових інстинктів людини: все, що потрапляє в зону радіусом ~5 метрів від людини прив'язує увагу. А увага, як зазначав ще Павлов, - це той міст, який пов'язує людину з середовищем і, що дуже важливо, увага - це фундамент, на якому виникає будь-яка емоція.

Пов'язаність емоцій і рухів незаперечна. У цьому контексті недоречно говорити про рухові реакції та емоційні реакції окремо, але тільки як про емоційно-рухові реакції. Вигодський стверджує, що зв'язок емоції та руху з раннього дитинства проявляється протягом усього життя. Це проявляється, не тільки тоді, коли хтось із люттю штовхає двері, це щодня проявляється в жестикуляціях у розмові. Емоція в людському житті присутня завжди і що сильніша емоція, то виразніша рухова реакція. Чи є кращий приклад цього зв'язку емоції та руху, ніж бій?

Емоція в стресовій ситуації настільки сильна, що впливає і на хімічний склад крові, а отже, на фізичні відчуття. У кров надходить адреналін (страх), який підвищує тонус м'язів і, до речі, дуже ускладнює прицільну точну стрільбу; норадреналін (агресія), який підвищує тонус м'язів, притуплює біль; ендорфін (лють, ейфорія), який стимулює роботу мозку і притупляє больові відчуття. Емоція впливає і на зір - відомий факт у бою тунельний зір, коли стрілець практично не може використовувати периферичний зір і не бачить повної картини бою.

Як бачимо, вплив сильних емоцій у бойовій обстановці на рух допомагає швидше пересуватися, менше відчувати біль, швидше реагувати на те, що відбувається, але ускладнює такі дії, як бачення повної картини бою, утримання рівної мушки в прорізі прицілу і плавний натиск на спусковий гачок. Іншими словами, сильне емоційне становище допомагає здійснювати рухи грубої моторики і ускладнює (або унеможливлює) тонку моторику. Причому, при скороченні дистанції між противниками, сила емоції зростатиме.

Що таке груба й тонка моторика?

Упродовж 1-го року життя дитина досягає великих успіхів у розвитку рухів і формуванні психічних процесів і якостей: вже на 3-4-му міс. починають розвиватися хапальні рухи й удари. Разом із формуванням хапальних рухів виникають і розвиваються найпростіші маніпуляції з предметами: кидання, трясіння, метання.

Це все груба моторика - але саме такі рухи, як хапання, кидання й удар - це і є арсенал будь-якого виду рукопашного бою. Мало того, і мавпи вміють бити палицею і кидати кокоси цілком точно, а вже такий рух, як удар, використовують у бою і полюванні майже всі ссавці.

Саме рукопашний бій відображає якнайповніше те, як поводиться і почувається людина в стресовій ситуації загрози життю. І це дуже хороша підказка тим, хто займається підготовкою стрільців до реального бою. Однак на ділі у стрілецькій підготовці наголос робиться на відпрацювання тонкої моторики, яка в бою на ближній дистанції працює погано.

Тонка моторика - це більш складні маніпуляції з предметами. Наприклад, письмо, малювання, гра на музичному інструменті, протягування нитки в голку або утримання рівної мушки в прицілі і плавний натиск на спусковий гачок. Вихід - нескінченні тренування, щоб тонку моторику перетворити на інстинктивний рух. Але факт і дуже сумний у тому, що навіть напрацьована тисячами повторень рухова навичка може не спрацювати на тому емоційному тлі, який виникає в ближньому бою. Це факт, підтверджений експериментально, який має прості пояснення:

По-перше, на тренуванні увага стрільця була спрямована на правильність виконання руху. А в бою вона буде прикута до противника. І емоційний фон цієї уваги буде настільки сильним, що контроль власних дій перебуватиме поза свідомістю людини.

По-друге, емоційний фон на стрілецькому тренуванні практично ніколи навіть не наближається до емоцій, які відчувають у реальному бою. У стресовій ситуації стрілець буде не вихоплювати, а хапатися за пістолет і рвати його з кобури, і не досилати патрон, а смикати за затвор (тобто використовувати грубу моторику). На деяких тренінгах реальних нападів можна побачили дуже сумну картину: в умовах, що імітують ближній бій, багато стрільців узагалі забували про те, що в них є зброя, намагалися висмикнути замість зброї телефон, смикали себе за пряжку на поясі - тобто були нездатні скористатися зброєю.

Фактом є те, що здатність швидко вражати цілі на великій відстані в жодному разі не є достатньою умовою того, що в ближньому бою стрілець також успішно вражатиме цілі на меншій дистанції. Це пов'язано з тим, що в психічному сенсі ближній бій набагато важчий, ніж бій, де супротивники перебувають на великій відстані один від одного.

У чому полягає суть розуміння різниці між тонкою і грубою моторикою, так це в тому, що на навички грубої моторики можна легко надбудувати навички тонкої моторики. Іншими словами, навчившись неприцільної стрільби, вміння рухатися під час бою і, головне, орієнтуватися в просторі бою, легко потім надбудувати і навичку прицільної стрільби. І потрібно обов'язково це робити. А ось стрілець, який має гарну навичку прицільної стрільби в статичному положенні, буде дивуватися, чому ж йому так важко прицільно стріляти в русі. Та тому, що фон тренувань був статичним. Ось чому, і з цим неможливо посперечатися, спритних спортсменів легше навчити стріляти, ніж хороших стрільців зробити спритними спортсменами. А у нас ще багато стрілецьких інструкторів думають, що вміння неквапливо стріляти стоячи по нерухомій мішені важливіше за всі інші бойові навички, до яких насамперед варто віднести швидкість і спритність, а не вміння стояти з витягнутою рукою. Тож усе питання не в тому, як стріляти, а в тому, щоб уміти вражати ціль у будь-яких умовах.

Емоційна пам'ять.

Це ще один феномен психіки. Іншими словами, та дія, яка вимагає тисяч повторень у спокійній обстановці для виникнення рухової навички, може стати навичкою з першого разу, якщо буде відпрацьовуватися в стані сильного стресу. У цьому відношенні, змагання, емоційна гра, жорсткий тренінг дадуть більше, ніж кілька звичайних тренувань. Створення на тренуванні емоційного фону, наближеного за своєю напругою до реального бою, - необхідне, якщо потрібно, щоб стрілець був готовий до вогневого контакту.

1 996 переглядів0 коментарів

Останні пости

Дивитися всі

Comentarii


bottom of page